Питання газотранспортного консорціуму виплило сьогодні у зв’язку з виборами.

Якщо чесно і грамотно вести роботу у «Нафтогазі», немає необхідності залучення інших партнерів.

Майже вісім років ідея створення консорціуму з управління газотранспортною системою України витає у повітрі. Сьогодні ця тема знов постала на порядку денному. Один з учасників другого туру виборів президента України запропонував розподілити українську ГТС між «Газпромом», «Нафтогазом» та європейським споживачем порівну – по 33,3% на кожного.

Чи доцільно у нинішніх умовах говорити про подібний консорціум? Що отримає і що втратить Україна у разі його створення?

На ці запитання у прес-центрі «Главреду» відповіли: директор енергетичних програм Центру "Номос" Михайло Гончар та президент Київського міжнародного енергетичного клубу Олександр Тодійчук.Пропонуємо до вашої уваги вибрані фрагменти стенограми.

Михайло Гончар: «Для того, щоб висвітлити питання, пов’язані з можливим створенням газотранспортного консорціуму з управління українською газотранспортною системою, потрібно розглянути деякі аспекти енергетичної стратегії Росії.

Мало хто звертає увагу на те, що Російська Федерація минулого року затвердила нову редакцію Енергетичної стратегії. Її принципові особливості мають бути враховані, тому що, не знаючи цього годі вести мову про доцільність і раціональність ідеї створення консорціуму.

Ідея створення консорціуму нараховує як мінімум вісім років. У червні 2002 року була підписана відома спільна заява президентів Путіна і Кучми та канцлера ФРН Шредера. Минуло майже вісім років, а віз і нині там. Проблема полягає в тім, що за всі ці роки російська сторона так і не спромоглася надати гарантії додаткових обсягів транзиту російського газу через ГТС України, власне кажучи, заради чого і має бути створений консорціум.

Звичайно, зараз ситуація виглядає дещо по-іншому. Тому тим більше потрібно звернути увагу на те, чого хоче Росія в своїй енергетичній стратегії.

«Из «Энергетической стратегии России на период до 2030 г.» (утверждена 13.11.2009 г.распоряжением №1715-р)

-доля европейского направления в общем объеме экспорта российских топливно-энергетических ресурсов будет неуклонно сокращаться за счет диверсификации экспортных энергетических рынков в восточном направлении;

-Российская трубопроводная инфраструктура станет составной частью энергомоста между Европой и Азией, а Россия - ключевым центром по ее управлению;

-стимулирование строительства транспортной инфраструктуры для диверсификации рынков сбыта и направлений экспорта российских энергоресурсов на востоке, юге, северо-западе и севере страны;

-В области развития новых экспортных маршрутов приоритетная роль отводится реализации проекта "Северный поток". Российский газ по этому газопроводу будет поступать на европейский рынок, минуя территории третьих стран. Большое значение будет также иметь создание газопровода "Южный поток».

Ви бачите декілька фрагментів, які взяті із офіційного документу. Зверніть увагу на два виділених фрагменти, де чітко прописано, як стимулюватиметься створення нової інфраструктури для диверсифікації ринків збуту і напрямків експорту. Там присутні чотири напрямки: схід, південь, південний захід і північ Росії. Зверніть увагу, там немає заходу. Себто, немає ні України, ні Білорусії, немає західного напрямку.

Також варто звернути увагу, де чітко позначені пріоритети: Північний потік, Південний потік і обминання території транзитних країн. Знов-таки, Білорусія і Україна.

Тут чітко прописано, що російська трубопровідна інфраструктура стане складовою частиною енергомосту між Європою і Азією, а Росія - ключовим центром по її керуванню. Себто, Росія зовсім не переслідує тих цілей, про які говорять у нас, інтерпретуючи політику РФ.

На цьому слайді показано, яким чином буде реалізовуватись енергетична стратегія Росії в частині, що стосується диверсифікації напрямків постачання енергоносіїв».

«Яка б ціна не називалася з українського боку, «Газпром» буде демпінгувати її і ніколи не давати адекватної ціни. Більше того, він швидше намагатиметься зробити входження в консорціум через створення певної боргової ситуації, щоб взагалі нічого не платити. Тут попередній уряд в цьому напрямку «постарався». Новий уряд, якщо він буде сформований, буде йому дуже «вдячний» за це.

Обхідні проекти. Зараз ми бачимо сплеск медіа-активності, що Росія будує їх, вже завершує, і ось-ось українські труби стануть взагалі не потрібними. Тому Україна, мовляв, має якомога швидше віддатись «Газпрому», оскільки потім це взагалі нікому не буде потрібно, і буде купа металобрухту. Це типова пропаганда, яка ведеться вже друге десятиліття.

Nord Stream заявлений як проект потужністю 55 мільярдів кубічних метрів на рік. Завершується процес надання екологічних дозволів з боку країн балтійського регіону, але ситуація помінялася. Проект був орієнтовний на родовище Штокман. Це був абсолютно логічний проект: нове родовище, новий ресурс газу, новий маршрут, новий трубопровід. Штокман не розробляється. Його перспективи стають все більш примарними, тому що це гігантське унікальне родовище неможливо розробити за допомогою існуючих на сьогодні, тим більше в Росії, технологій.

Що робить Росія? Вона переорієнтовує цей проект, його сировинну базу на старіючі родовища Західного Сибіру, які виснажуються. Себто, матимемо ситуацію, що у випадку відомого проекту Блакитний потік на Чорному морі, який спочатку декларувався потужністю 32 мільярди кубічних метрів, був реалізований потужністю 16 мільярдів кубічних метрів, працює на половину потужності, перекачуючи більше восьми мільярдів кубічних метрів на рік. Тому в принципі Nord Stream орієнтований на ту ж ресурсну базу, з якої газ іде в Європу і через українську газотранспортну систему. Тому в цьому контексті він є нам частково конкурентний.

Другий проект – Південний потік. Проектна потужність зазначається в 63 мільярдів кубічних метрів. Хоча знову ж таки в самій енергетичній стратегії зафіксована більш помірна цифра – 30 мільярдів кубічних метрів. Перспективи його більш, ніж туманні. На наш погляд, швидше за все, цей проект може вилитися в те, що він не буде реалізований, а замість нього буде реалізована друга черга існуючого Блакитного потоку, і Росія намагатиметься зробити відповідний сценарій конвергенції з проектом Набукко, який тепер, нібито, майже не має ресурсної бази. Таким чином, ці два проекти зіллються в щось таке, що ви бачите на карті. Тому ці два проекти Росія намагатиметься реалізувати, але в усіченому вигляді.

Однак по маршруту обох газопроводів бракує підземних сховищ газу. Газотранспортна система - це не тільки труби, і навіть не стільки труби. Дуже важливе значення має наявність підземних сховищ газу, тому що вони дозволяють балансувати пікові навантаження газотранспортної системи. Це те унікальне, що є в української газотранспортної системи.

Тому, коли через мас-медіа демонструється якась певна неважливість, неактуальність української ГТС - це є не більше, ніж маскування реальних намірів. Зараз «плід» має вже ось-ось впасти біля ніг «Газпрому» і Росії. Треба максимально знизити ціну цього плоду, і зрештою по можливості, щоб він дістався задарма. При цьому використовуючи в тому числі і невігластво тієї політичної команди, яка зараз прагне дістатися до влади. Невігластво інших політичних команд вони вже використали повною мірою.

В цьому контексті, коли мова ведеться про те, що, нібито, Україна, створивши консорціум по управлінню ГТС спільно з Росією, зможе розширити потужності ГТС аж до 200 мільярдів кубічних метрів, є дуже конкретним і яскравим приклад такого невігластва. Можна збільшити хоч і до 500 мільярдів кубічних метрів, тільки чи буде у постачальника необхідний ресурс газу? Чи буде він готовий прокачувати його через українську ГТС? Чи буде готовий споживач на тому кінці труби в Європі взяти цей ресурс газу саме східного напрямку?

Газові кризи 2006-2009 років призвели до тектонічних зсувів на енергетичному ринку Європи в цілому і на газовому, зокрема. В цьому контексті російський газ з його додатковим навантаженням у вигляді політичних проблем цікавить споживачів в Європі в останню чергу. Тому можна робити труби і збільшувати їх потужність до 200, 500 мільярдів – це не матиме значення, бо не Україна визначатиме, чи піде цей газ в східному напрямку, чи піде він через Nord Stream, Ямал-Європу, українську ГТС, Південний потік і т.д.

Росія знає, що робить. В принципі, вона створює диверсифіковану систему маніпулювання обсягами, напрямками і цінами (!) газових потоків. Це може стати політичним інструментом, тому що як своєрідна плата за політичну лояльність до Росії може розглядатися варіант своєрідної вдячності шляхом тимчасового збільшення обсягів транзиту через той чи інший напрямок. Якщо та чи інша країна поводить себе невдячно по відношенню до Росії, як вважатимуть в Москві, обсяг транзиту може бути скорочений. Тому в даному випадку, коли мова йде про безумовну готовність з українського боку про створення консорціуму, треба бути надзвичайно обережними.

Власне кажучи, російська сторона, у відповідності до стратегії, і не збирається збільшувати обсяги постачання газу в Європу відповідно до довготермінових контрактів, які вже підписані. Ця діаграма - розробка Інституту енергетики і фінансів Російської Федерації, який був задіяний у підготовці енергетичної стратегії, - вказує, що ближче до 2030 року є чітка тенденція до зменшення обсягів постачань. Звичайно, зараз важко говорити про те, що буде в 2030 році, але тим не менше, вони бачать саме таку модель, яка зайвий раз підтверджує актуальність викликів, які ми матимемо в тому випадку, якщо погодимося на російську модель створення газотранспортного консорціуму.

Звичайно, газотранспортна система не є своєрідною священною коровою, і можна допускати версію про те, що можуть бути і інші варіанти оптимізації управління власністю держави. Якщо вже вести мову про це, то тоді вже краще мати за зразок словацьку модель, і вести мову про приватизацію 49% при збереженні контрольного пакету 51% за державою. Робити це чисто і прозоро і не створювати дивних конструкцій, при яких не гарантовано, що держава і ми як споживачі збережемо свої інтереси.

Це одна з можливих моделей створення такого консорціуму. Вона є достатньо проблемною. Значно мірою вона віддзеркалює схему, яка була випробувана «Газпромом» на прикладі «РосУкрЕнерго». Як ви бачите, тут можуть бути три потенційних учасники – «Нафтогаз», «Газпром» і європейські партнери. Знизу може бути дещо інша конструкція. Там можуть бути компанії, які зареєстровані або в офшорних зонах, або в швейцарському кантоні Цуг. Там є можливість використовувати два типи акцій: акції, які будуть зафіксовані конкретно за тими партнерами, які офіційно будуть виступати учасниками і фундаторами цього консорціуму, і акцій на пред’явника - так звані анонімні акції, які дають простір для відповідних маніпуляцій.

Тим більше, коли ми поглянемо на те, де зареєстровані провідні офіси компаній, що розвивають відповідні проекти «Газпрому» - Nord Stream, Південного потоку, Штокману, - ми бачимо, що все це в тому ж кантоні Цуг, де, власне кажучи, знаходиться офіс «РосУкрЕнерго». Тому не виключено, що адреса консорціуму компанії з умовною назвою «Консорціум по управлінню української ГТС» буде знаходитися там же, тому що схема є оптимальною з точки зору непрозорого перерозподілу доходів від функціонування такого роду проектів».

Олександр Тодійчук: «Я думаю, питання консорціуму знову піднялося з суто політичних причин з бажання кандидатів сподобатися Росії. І так як наша влада – перша, друга і третя – поки що досить примітивна, вона хоче сподобатися через чотири речі: консорціум, Чорноморський Флот у Криму, мова і НАТО.

Про те, що нова влада не готова до цього, говорять два фактори. Пан Михайло вже сказав про збільшення потужності ГТС до 200 мільярдів кубометрів. А друге – це те, що Україна долучиться до будівництва північного обхідного маршруту. Якщо розглядати це питання з позиції майбутнього президента, то це досить цікава заява, тому що ще зовсім недавно Польща, пожертвувавши перспективою отримання великих вантажопотоків, відмовилась від перемички навколо України, яка мала йти через Польщу до Словаччини.

І сьогодні, коли в Польщі воюють проти Північного потоку, вдячні українці кажуть: «А ми його самі збудуємо».

Що стосується консорціуму. Комі він потрібен? Росіянам. З тим, щоб зменшити газові вантажопотоки через Україну і через газову складову отримати більший контроль над управлінням Україною в цілому.

Почитайте текст контракту. Практично українська ГТС знаходиться у повному управління «Газпрому». Що ще від цього консорціуму можна мати? Частину прибутку.

З іншого боку, я не вірю, що так легко нова влада погодиться створити консорціум. Газ – це гра для дорослих. Вищі ешелони влади і в Україні, і в Росії граються в неї. Завдяки різним тіньовим схемам вони отримують надприбутки, які визначають переможців у виборах, які вирішують інші стратегічні і глобальні питання.

Візьміть «Укртрансгаз». Він приносить щонайменше мільярд доларів чистого прибутку на рік. Якщо це високоприбуткова організація, для чого нею ділитися? Інше питання, що сьогодні НАК «Нафтогаз» виконує ряд не своїх завдань. Це кишеня, в яку може лізти будь-яка рука, яка має на це право, і брати гроші – або в бюджет, або у власну кишеню.

Якщо в Європейському Союзі говорять одним голосом, то Росія, навпаки, займається дезагрегацією. Їй хочеться приєднати до кожної країни окрему трубу і далі працювати за принципом: «якщо ви з нами добрі, ми з цією трубою працюємо, якщо ні – ми її вимикаємо».

Що стосується Південного потоку – абсолютно погоджуюсь, що, в першу чергу, через цю гарну «цукерку» Росія вже отримала контроль над газотранспортними системами цілого ряду країн Балкан. Більш за все, все зупиниться на другій черзі, тому що в основному йде боротьба з Набукко.

Є ще один гравець – Італія, яка спеціалізується на будівництві підводних трубопроводів. Це контракти на десятки мільярдів, тому вони досить активні лобісти і учасники Північного і Південного потоків.

Що стосується перспектив газових вантажопотоків Схід-Захід. З діаграми видно, що «Газпром» передбачає зменшення обсягів, але це не пов’язано з тим, що «Газпром» хоче їх зменшувати. Ринок говорить про те, що він бажає не збільшувати, а навпаки, зменшувати свою залежність від російського газу. З іншого боку, тут досить активно грає ціна. В попередньому році це були ситуативні моменти, але на спотовому ринку газ можна було купити більш як вдвічі дешевше.

Сьогодні більшість країн налаштовані на перегляд довгострокових контрактів, а це означає поставити під загрозу завантаження трубопроводу. Країни Євросоюзу переходять в основному на термінали зрідженого газу і нові джерела. Отже, Росія бачить, що Євросоюз починає захищатися від гіперболізованої залежності по газу, Європа вже винесла декілька уроків від Росії, і тому Росія вимушена шукати інші ринки.

Україна допустилася найбільшої помилки в тому, що ми не виконали жодного зобов’язання перед Європейським Союзом. Якби ми виконали хоча б частину тих реформ, які обіцяли, особливо ті, що передбачені Брюссельською декларацією, ми б отримали інвестиції. ЄС, вклавши гроші в українську ГТС, став би нашим союзником, зацікавленим в тому, щоб ця система працювала. Ми майже втратили цього союзника, його треба терміново повернути.

Небажання реформуватися, в першу чергу, пов’язане із тіньовими схемами. Ніхто не хоче втрачати доход.

Отже, питання газотранспортного консорціуму виплило сьогодні, в першу чергу, у зв’язку з виборами. Якщо чесно і грамотно вести роботу у «Нафтогазі", немає необхідності залучення інших партнерів.

«Главред»