«Наша Україна – Народна самооборона» стала головним «торгівельним майданчиком» за майбутню коаліцію та уряд. Саме на ньому забуксувала остаточна перемога Януковича, а Тимошенко намагається спіймати свій останній політичний шанс. Причина очевидна: за два з половиною роки НУНС перестав бути схожим на парламентську фракцію. Нині це швидше масив депутатів, конгломерат політичних угрупувань, домовитися з якими – суцільний головний біль.

Історія хвороби

В результаті останніх парламентських виборів до Ради потрапило, мабуть, найбільш «патріотичне» об’єднання. До складу НУНС (список депутатів Ющенко редагував особисто) увійшло дев’ять партій так званого націонал-демократичного спрямування. Це «Наша Україна», «Вперед, Україно!», Народний Рух, УНП Юрія Костенка, «Собор» Анатолія Матвієнка, ХДС Володимира Стретовича, «Європейська партія» Миколи Катеринчука, «Пора» Владислава Каськіва та «Партія захисників Вітчизни» в особі гіперактивного Юрія Кармазіна.

Згодом всі вони повинні були об’єднатися в єдину політичну силу – надію та опору Ющенка у парламенті. Але за два роки Віктор Андрійович практично втратив вплив на свою фракцію. Окрім дев'яти формальних засновників блоку, виокремилася бойова команда на чолі з Ігорем Палицею (та під контролем Ігоря Коломойського), «Єдиний Центр» Віктора Балоги та об'єднання «За Україну!» В’ячеслава Кириленка. Ще сім учасників блоку, окрім «Нашої України» та УНП,  взагалі перейшли на бік Тимошенко.

Президентські ж вибори, які зазвичай спонукають до консолідації, для НУНС стали реквіємом. Від блоку участь у них взяли одразу чотири кандидати замість одного – Ющенко, Костенко, Гриценко та Яценюк. А перед виборами кожен запустив власний політичний проект (окрім Ющенка, який як і раніше спирався на «Нашу Україну»).

Згодом ситуація у фракції НУНС дійшла до такої межі, коли ніхто з її членів більше не користується загальнофракційним авторитетом, тому і не може отримати мандат на коаліційні переговори після виборів. Формально фракцією зараз керують майже «випадкові» люди – Микола Мартиненко, Олександр Третьяков та Борис Тарасюк.

Політичне болото

Із самого початку коаліційних торгів ситуація була патовою. За законом, формувати більшість можуть лише фракції, якою НУНС є лише де-юре. Сьогодні там навіть не можуть зібрати більшість підписів під яке-небуть рішення – відтак, ціла фракція залишається поза грою, підтверджуючи репутацію «болота». Тому спроби окремих політичних лідерів (зокрема, Тимошенко) використати НУНС під конкретну мету поки що успіху не мали. Останній шанс «реанімувати» патріотів провалилися наприкінці минулого року разом зі спробами змінити Мартиненка.

Свіжий зліпок із мозаїки НУНС – нещодавні ключові голосування: за відставку Луценка та зміни до закону про вибори. «За Україну!», УНП та Єдиний Центр орієнтувалися на лінію поведінки Ющенка й авторів змін – «регіоналів». Причому Віктор Балога майже одночасно заявив, що у коаліції з Тимошенко його депутатам робити нічого.

Група депутатів на чолі з Кармазіним, Тарасюком, Катеринчуком, Каськівим та Луценком повністю «лягли» під Тимошенко. Хоча з огляду на останні заяви Давіда Жванії (гіперпосилання), у «Самообороні» давно вже назрівав розкол. Сам Жванія з колегами, очевидно, вирушає у вільне плавання, решта – дезорганізовані внутрішньофракційним безладом.

Власне, саме цей безлад не дає можливості хоча б арифметично підрахувати, скільки депутатів нараховує кожне угруповання: «За Україну» – не більше 20, група Балоги-Кріля – до 10 чоловік, лояльні до Тимошенко угрупування – до 30. Крім того, своїх людей у НУНС мають Коломойський та Порошенко. Відтак, повна рівновага, себто застій.

Нові торги

Не змінилась ситуація і після президентських виборів, утім «ціна» голосів «нунсівців» серйозно зросла. Очевидно, Партія регіонів не надто прагне дострокових парламентських виборів. Однак збити нову коаліцію та призначити прем’єра без НУНС математично неможливо.

Нині гра в торги ведеться за чотирма напрямками.

По-перше, Партія регіонів лякає розпуском парламенту ту частину НУНС, яка вагається з приводу «ширки». У відповідь нунсівці стверджують, що готові на союз з «регіоналами», але за умови компромісного прем’єра, тобто не «біло-синього». Зокрема, таку умову озвучив Олесь Доній. Водночас, група Жванії-Матвієнка активно просуває Януковичу кандидатуру Арсенія Яценюка.

З іншого боку Юлія Тимошенко через лояльних до себе «нунсівців» агітує фракцію ще раз зіграти з нею в коаліційну рулетку. На вівтар такій відданості депутатів вона обіцяє кинути Кабмін – перекроїти його під «потреби» лояльних до неї нунсівців. Лідерка БЮТ відчула, що у Партії регіонів серйозні проблеми зі зміщенням її з посади, а тому й пішла в атаку. Фактично, Тимошенко пропонує помаранчевим депутатам «політичний хабар», бо як інакше розцінювати її обіцянку забезпечити їх посадами, на яких, за коаліційною угодою, перебувають люди, лояльні до президента Віктора Ющенка.

Третій напрямок просуває Сергій Тігіпко, який усіляко намагається пристосуватися до своїх результатів на виборах. Його завдання-максимум – зібрати групу лояльних депутатів із НУНС та Блоку Литвина (група «Трудової України»), аби унеможливити два перші сценарії та продати себе у прем’єри як кандидатуру компромісну, позафракційну, професійну і так далі.

Четвертий варіант – дострокові вибори. Прихильників такого сценарію усього двоє-троє: Тігіпко, Яценюк і, можливо, Гриценко.

Таким чином, після виборів, як і раніше, фракцію НУНС групує не спільна мета, лідер чи ідеологія, а ворог та прагнення самозбереження. Одні, як вогню, бояться Януковича, інші – втомилися від ярма Тимошенко, треті – не проти альянсу з Януковичем, але й лояльні до Ющенка, четверті – готові на авантюру з Тігіпком, бо їм нічого втрачати. Решта – дотримуються формальної фракційної цноти, тримаючи ніс за вітром. Тільки-от проблема в тому, що ледь не щодня той дме в інший бік.

Гра на підвищення ставок

Віктор Небоженко, директор соціологічної служби «Український барометр»

Проблема з голосами у НУНС нині в тому, що вони вимагають, аби Янукович спершу показав їм  кандидатуру прем’єр-міністра – і тільки потім у фракції будуть вирішувати, чи готові вони на коаліцію з Партією регіонів.

Що стосується Жванії, то його заяви також були не випадковими. Це такий собі спосіб тиску на колег – він публічно сказав те, що інші не наважувалися. Жванія завжди мав право на єресь.

З приводу загравань із Тимошенко з боку Катеринчука, Кармазіна, Тарасюка – це не тільки безвихідь та безальтернативність у переговорах з Януковичем, а й гра на підвищення ставок. Розумієте, вести торги з Партією регіонів, коли ти потрібен Тимошенко краще, ніж коли ти нікому не потрібен.

Далі – поки у Тимошенко немає реального конкурента на прем’єрство, частина НУНС просто змушена вести з нею перемовини, і хто його знає, може їй вдасться зібрати нову коаліцію. Зараз важко сказати, що вона взагалі задумала.

З приводу майбутнього НУНС, то фракція й надалі буде розколюватися. Вона зліплена зі світу по сосні: кілька років тому Ющенко сам складав список НУНС і люди тоді не знали з ким вони йдуть у парламент, як їм співпрацювати, і це був настільки випадковий набір людей, що не варто дивуватися нинішній ситуації у фракції. Розкол буде тільки поглиблюватися.

Суцільна прагаматика

Ігор Жданов, президент Центру «Відкрита політика»

«Нунсівці» самі поки не можуть розібратися, чого вони хочуть. Там є 72 депутати, у кожного свої наміри та вподобання. Зараз депутати змінюють свою думку на протилежну ледь не протягом дня. У фракції немає ніякої консолідованої чи навіть групової позиції.

Всі депутати – прагматики. Одна частина прагматично орієнтується на посади – збереження нинішніх чи отримання нових, відповідно, у новій чи старій коаліції. Інша прагматично думає про вибори, оскільки не бачить можливим погодитися на коаліцію, зокрема з Партією регіонів через ідеологічну неприродність такого союзу.

Тобто одні орієнтуються на середньострокову меркантильну перспективу, інші – на виборчу.

З огляду на ситуацію НУНС «еволюціонувала» до того стану, що зараз вже важко говорити про якісь групи всередині фракції. Є 72 депутати, і кожен вирішує власні завдання. Це є наслідком принципу формування блоку на парламентські вибори 2007 року, свідоме дистанціювання Ющенка від фракції, те, що Ющенко не займався нею – пригадайте його заяви, що він знайшов цих людей ледь не на смітнику. Все це зумовило нинішній гармидер.