Главная » 2009 » Октябрь » 8 » Таємниці Грушівського монастиря
17:03 Таємниці Грушівського монастиря | |
Чарівна подорож святими місцями Срібної землі неодмінно приведе вас у невеличке село Грушево. Саме тут знаходиться один з найдавніших центрів православ’я, звідки віра Христова століттями ширилась і укріплювалась не тільки на Українській землі, але і в сусідній Румунії. Якщо Мукачівський монастир був оплотом духовної культури в центральних і західних районах історичного Закарпаття, то Грушівський – відігравав таку ж роль на сході нашого краю. Там, де мовчать історичні джерела, народжуються версії
![]() Розквіт Грушівського монастиря
Минули часи лихоліття, залишились позаду нелегкі випробування і вже в другій половині ХІV ст. монастир у Грушеві дочекався свого блискучого розквіту. Святиню взяли під свою опіку могутні православні покровителі. Ними стали волоські (румунські) воєводи Балк (Балиця) і Драг, які за службу угорській короні дістали від монарха обширні території в Марамароші, в тому числі Хустський і Королівський замки. Магнати побудували новий храм, забезпечили ченців усім необхідним, а у 1391 році за їх побажанням патріарх Константинополя Антоній дав монастирю грамоту на «ставропігійське право». Ставропігія – церковна інституція, підпорядкована безпосередньо патріарху і звільнена від влади місцевого єпископа чи будь-якої світської влади. Ігумена монастиря Пахомія було призначено екзархом, тобто намісником патріарха. В документі говориться: «Згаданий ігумен і екзарх повинен наглядати над духовенством і народом…, наводити і навчати все душам корисне і спасаюче…». Екзарх одержав право освячувати храми від імені патріарха та здобув церковну юрисдикцію над духовенством і народом, в місцевостях, підпорядкованих монастирю. А після його смерті ченці разом з воєводами Драгом і Балком мали обрати собі нового ігумена без згоди Мукачівського єпископа. І ще один важливий момент: за цією грамотою «…при всіх святих відправах повинно згадуватися ім’я патріарха як у монастирі, так і в інших храмах…». Це означає, що до того часу ім’я візантійського патріарха у богослужіннях на Закарпатті не згадувалося, а отже, православна церква нашого краю досі не мала жодних зв’язків з Константинополем.
Драг помер у 1402 році, Балк у – 1404 р. Сини воєводи Балка – Дмитро і Олександр грамотою від 1404 року, написаною церковнослов’янською мовою, подарували монастирю один маєток і три села з млином: Грушево, Кривий, Тересва з полями, лісами й водами, як говориться у документі «з усіма прижитками». Будучи під опікою сильних світу цього та сповна забезпечені матеріально, ченці розгорнули широку духовну і просвітницьку діяльність, засновували та будували нові храми. Осередком освіти у монастирі були бібліотеки церковнослов’янської літератури та богословська і народна школи, де навчались священики, дяки і частина знаті, переписувалися слов’янські книги. Але, на превеликий жаль, все хороше рано чи пізно закінчується. За сходом сонця завжди слідує захід, а за розквітом – занепад.
Тривожні роки та руйнування монастиря
Славний рід Драгів пізніше прийняв ім’я Драгфі, а свої маєтки в Марамароші змінив на інші – в Угорщині. Монастир втратив покровителів і подаровані ними села. Опинившись у складному становищі, ченці намагались зберегти свої привілеї. Історичні документи стверджують, що у 1494 році Іларіон, ігумен Грушівського монастиря, особисто з’явився у короля, показав йому написану на пергаменті грецьку грамоту патріарха Антонія з її латинським перекладом, і просив, щоби угорський монарх ту грамоту підтвердив. Король погодився. Але через півстоліття (1556 р.), інший правитель – князь Трансільванії Стефан Баторій наказав підпорядкувати монастир Мукачівській єпархії. У тривожні роки релігійних воєн, коли реформація руйнівною хвилею прокотилося землями нашого краю, Грушівський монастир неодноразово ставав резиденцією мукачівського єпископа. З історичних джерел відомо, що «владика русинів» керував єпархією саме звідти близько 1558 року, а потім у 1607 році, оскільки монастир у Мукачеві декілька разів був пограбований і спалений та перебував під постійною загрозою цілковитого знищення. Постійні військові дії і безжальна руйнація не могли оминути старовинний оплот православ’я у Грушеві. До сьогодні залишається загадкою дата зруйнування монастиря. Знаємо лише, що він був розбитий поляками у 1657 р., коли ті вторглися на Закарпаття переслідуючи Трансільванського князя Юрія ІІ Ракоці. Що було далі – невідомо. Деякі науковці вважають, ніби монастир знищили протестанти Мараморощини у 1670 році. Інші припускають, що це сталося у 1690 роках, під час повстання Імре Текелі, а дехто твердить: монастир зруйнували католики. Ясно одне: біда прийшла в Грушево несподівано і стрімко, а ченці, що вціліли, поселилися в інших місцях, подалі від доріг і воєнних завірюх.
Таємниця Грушівської друкарні
![]() Відновлення старовинного оплоту православ’я
Ідея відновлення одного з найдавніших в Україні центрів християнської віри знайшла розуміння та підтримку і була втілена в життя на початку ХХІ століття. 26 липня 2004 року відбулося засідання священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнійшого митрополита Володимира, де було ухвалено: благословити відкриття Грушівського жіночого монастиря Архангела Михаїла. Уже в липні 2006 року його перетворили на чоловічий.
Загадки древнього монастиря
Сучасна чернеча обитель розташувалась поряд із залишками старого монастиря на самому вершечку села. Протягом 1997 – 1998 років румунські та українські археологи виявили тут руїни кам’яної церкви та дерев’яної забудови ХVІ – ХVІІ ст. А декілька років тому ченці самі взялися за розкопки. Під час розчистки території вони наштовхнулись на людські решки, фрагменти кераміки, стародавні цвяхи і навіть залишки давньої штукатурки. Ширина фундаменту старого храму сягає від одного до півтора метра, подекуди видніються сліди фресок. На кістяках є сліди насилля – в одному із черепів виявили вістря стріли. Коли про знахідки дізнались науковці, несанкціоновані розкопки було припинено. Щоправда, усі знайдені предмети дотепер зберігаються в монастирському храмі.
Справжнє диво у святому місці
Не обійшлося тут і без дива. Святі отці розповідають, що один з черепів через деякий час заблагоухав, і після цього тут почали відбуватися дивовижні речі. Один з найдавніших центрів православ’я з кожним роком приваблює все більше вірників, паломників та науковців не тільки з України, а й з багатьох інших держав. Це насправді святе місце, і тут дійсно варто побувати. І якщо життєва дорога таки приведе вас у Грушево, обов’язково напийтесь кришталевої водиці з монастирської цілющої криниці. Ченці кажуть: хто хоч раз спробує тієї намоленої води, зло оминатиме його душу.
Руслан ФАТУЛА, PRESS-КАРПАТ | |
|
Всего комментариев: 0 | |