Таємниці Грушівського монастиря - 8 Октября 2009 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2009 » Октябрь » 8 » Таємниці Грушівського монастиря
17:03
Таємниці Грушівського монастиря

Чарівна подорож святими місцями Срібної землі неодмінно приведе вас у невеличке село Грушево. Саме тут знаходиться один з найдавніших центрів православ’я, звідки віра Христова століттями ширилась і укріплювалась не тільки на Українській землі, але і в сусідній Румунії. Якщо Мукачівський монастир був оплотом духовної культури в центральних і західних районах історичного Закарпаття, то Грушівський – відігравав таку ж роль на сході нашого краю.

 
Там, де мовчать історичні джерела, народжуються версії
 
«Монастир святого Михаїла Архангела в Грушеві є одним із найдавніших монастирів Мукачівської єпархії, якщо не давніший за Мукачівський монастир на Чернечій горі, то певно другий після нього» – писав відомий закарпатський історик Михайло Лучкай. Однак, хто і коли заснував цю стародавню чернечу обитель, до цього дня залишається нерозкритою таємницею. Одні дослідники вважають Грушівський монастир найдавнішим у краї (кінець ІХ – Х ст.), інші припускають, що він міг бути заснований у ХІІ або на початку ХІІІ ст., дехто ж відносить час його виникнення до середини ХІV ст. Там, де мовчать історичні джерела, народжуються версії. А щодо фактів, то відомо: святиня існувала ще до навали монголо-татар на чолі з ханом Батиєм у 1242 році. Як пише про це закарпатський історик Юрій Жаткович, ченці Грушівського монастиря після відходу орди жалілися королю Угорщини Бейлі VІ (1215 – 1270), що при нападі татар пропали всі їхні документи й грамоти, було пограбоване монастирське майно.
 
Розквіт Грушівського монастиря
 
Минули часи лихоліття, залишились позаду нелегкі випробування і вже в другій половині ХІV ст. монастир у Грушеві дочекався свого блискучого розквіту. Святиню взяли під свою опіку могутні православні покровителі. Ними стали волоські (румунські) воєводи Балк (Балиця) і Драг, які за службу угорській короні дістали від монарха обширні території в Марамароші, в тому числі Хустський і Королівський замки. Магнати побудували новий храм, забезпечили ченців усім необхідним, а у 1391 році за їх побажанням патріарх Константинополя Антоній дав монастирю грамоту на «ставропігійське право». Ставропігія – церковна інституція, підпорядкована безпосередньо патріарху і звільнена від влади місцевого єпископа чи будь-якої світської влади. Ігумена монастиря Пахомія було призначено екзархом, тобто намісником патріарха. В документі говориться: «Згаданий ігумен і екзарх повинен наглядати над духовенством і народом…, наводити і навчати все душам корисне і спасаюче…». Екзарх одержав право освячувати храми від імені патріарха та здобув церковну юрисдикцію над духовенством і народом, в місцевостях, підпорядкованих монастирю. А після його смерті ченці разом з воєводами Драгом і Балком мали обрати собі нового ігумена без згоди Мукачівського єпископа. І ще один важливий момент: за цією грамотою «…при всіх святих відправах повинно згадуватися ім’я патріарха як у монастирі, так і в інших храмах…». Це означає, що до того часу ім’я візантійського патріарха у богослужіннях на Закарпатті не згадувалося, а отже, православна церква нашого краю досі не мала жодних зв’язків з Константинополем.
 
Драг помер у 1402 році, Балк у – 1404 р. Сини воєводи Балка – Дмитро і Олександр грамотою від 1404 року, написаною церковнослов’янською мовою, подарували монастирю один маєток і три села з млином: Грушево, Кривий, Тересва з полями, лісами й водами, як говориться у документі «з усіма прижитками». Будучи під опікою сильних світу цього та сповна забезпечені матеріально, ченці розгорнули широку духовну і просвітницьку діяльність, засновували та будували нові храми. Осередком освіти у монастирі були бібліотеки церковнослов’янської літератури та богословська і народна школи, де навчались священики, дяки і частина знаті, переписувалися слов’янські книги. Але, на превеликий жаль, все хороше рано чи пізно закінчується. За сходом сонця завжди слідує захід, а за розквітом – занепад.
 
Тривожні роки та руйнування монастиря
 
Славний рід Драгів пізніше прийняв ім’я Драгфі, а свої маєтки в Марамароші змінив на інші – в Угорщині. Монастир втратив покровителів і подаровані ними села. Опинившись у складному становищі, ченці намагались зберегти свої привілеї. Історичні документи стверджують, що у 1494 році Іларіон, ігумен Грушівського монастиря, особисто з’явився у короля, показав йому написану на пергаменті грецьку грамоту патріарха Антонія з її латинським перекладом, і просив, щоби угорський монарх ту грамоту підтвердив. Король погодився. Але через півстоліття (1556 р.), інший правитель – князь Трансільванії Стефан Баторій наказав підпорядкувати монастир Мукачівській єпархії. У тривожні роки релігійних воєн, коли реформація руйнівною хвилею прокотилося землями нашого краю, Грушівський монастир неодноразово ставав резиденцією мукачівського єпископа. З історичних джерел відомо, що «владика русинів» керував єпархією саме звідти близько 1558 року, а потім у 1607 році, оскільки монастир у Мукачеві декілька разів був пограбований і спалений та перебував під постійною загрозою цілковитого знищення. Постійні військові дії і безжальна руйнація не могли оминути старовинний оплот православ’я у Грушеві. До сьогодні залишається загадкою дата зруйнування монастиря. Знаємо лише, що він був розбитий поляками у 1657 р., коли ті вторглися на Закарпаття переслідуючи Трансільванського князя Юрія ІІ Ракоці. Що було далі – невідомо. Деякі науковці вважають, ніби монастир знищили протестанти Мараморощини у 1670 році. Інші припускають, що це сталося у 1690 роках, під час повстання Імре Текелі, а дехто твердить: монастир зруйнували католики. Ясно одне: біда прийшла в Грушево несподівано і стрімко, а ченці, що вціліли, поселилися в інших місцях, подалі від доріг і воєнних завірюх.
 
Таємниця Грушівської друкарні
 
Та найбільшою загадкою старовинного монастиря донині залишається питання про існування в ньому друкарні у середині ХV століття. Вперше в науковій літературі цю проблему підняв М.Лучкай. Про друкарню згадував у своїх творах і А. Балудянский та інші історики Закарпаття. Існують версії, що там були надруковані такі пам’ятні книги, як «Пентекостаріон», «Руское євангеліє», «Молитовослов», «Октоїх» і навіть «Буквар» для дітей на старослов’янській мові. Дослідник А. Петрушевич твердив, що там також вийшла «Тріодь постна» і «Тріодь цвітна». За його версією, книги видавав визначний слов’янський першодрукар Швайпольт Фіоль, який був звинувачений у приналежності до гуситів і втік сюди, рятуючись від переслідувань Краківського католицького єпископа. Це питання фундаментально досліджував О. Орос, який відносно нещодавно розкрив широкому загалу плоди своїх багатолітніх пошуків. Порівнюючи тексти книг анонімних друкарень ХV– ХVІ ст., він помітив, що своїми ініціальними літерами (буквицями), великими і малими заставками, в’яззю, кінцівками, мовними особливостями, вживанням слів і виразів вони міцно прив’язані до народного мовлення корінного населення нашого краю. До прикладу: дослідник звернув увагу на рукопис «Октоїха», що походить з Грушівського монастиря і зберігається нині у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. На думку автора, саме він послужив першоджерелом для однойменного примірника друкованої книги, яку прийнято вважати за Краківську, видану Фіолем у 1491 році. О.Орос наводить також версію про опанування Іваном Федоровим секретів друкарства саме у Грушеві, а також подробиці його біографії як вихідця з Пряшівської Русі. Відповідно до цієї гіпотези, русин-українець зі Східної Словаччини Іван Федорович навчався у Краківському університеті, а його рідне село Петрівці лежало за 200 км. звідти. Більше того, вчений стверджує, що 7 анонімних видань, які нібито були надруковані протягом 1553 – 1563 рр. у невідомій московській друкарні, насправді були привезені Іваном Федоровим з далекого Грушева. Цікаво, що спеціалісти з книгодрукування, які працюють у наукових закладах Києва і Москви, на підставі аналізу шрифту, паперу, техніки окремих анонімних видань ХV – ХVІ ст., припускають можливість їх виготовлення саме у друкарнях Карпатського регіону, і насамперед у Грушеві. Втім, конкретних документів про існування друкарні не збереглося, тому ряд учених не погоджуються з цією думкою. Але навіть якщо припустити, що її ніколи не було, важко переоцінити роль Грушівського монастиря у поширенні духовної культури і слов’янської писемності в Карпатському регіоні.
 
Відновлення старовинного оплоту православ’я
 
Ідея відновлення одного з найдавніших в Україні центрів християнської віри знайшла розуміння та підтримку і була втілена в життя на початку ХХІ століття. 26 липня 2004 року відбулося засідання священного Синоду Української Православної Церкви під головуванням Блаженнійшого митрополита Володимира, де було ухвалено: благословити відкриття Грушівського жіночого монастиря Архангела Михаїла. Уже в липні 2006 року його перетворили на чоловічий.
 
Загадки древнього монастиря
 
Сучасна чернеча обитель розташувалась поряд із залишками старого монастиря на самому вершечку села. Протягом 1997 – 1998 років румунські та українські археологи виявили тут руїни кам’яної церкви та дерев’яної забудови ХVІ – ХVІІ ст. А декілька років тому ченці самі взялися за розкопки. Під час розчистки території вони наштовхнулись на людські решки, фрагменти кераміки, стародавні цвяхи і навіть залишки давньої штукатурки. Ширина фундаменту старого храму сягає від одного до півтора метра, подекуди видніються сліди фресок. На кістяках є сліди насилля – в одному із черепів виявили вістря стріли. Коли про знахідки дізнались науковці, несанкціоновані розкопки було припинено. Щоправда, усі знайдені предмети дотепер зберігаються в монастирському храмі.
 
Справжнє диво у святому місці
 
Не обійшлося тут і без дива. Святі отці розповідають, що один з черепів через деякий час заблагоухав, і після цього тут почали відбуватися дивовижні речі. Один з найдавніших центрів православ’я з кожним роком приваблює все більше вірників, паломників та науковців не тільки з України, а й з багатьох інших держав. Це насправді святе місце, і тут дійсно варто побувати. І якщо життєва дорога таки приведе вас у Грушево, обов’язково напийтесь кришталевої водиці з монастирської цілющої криниці. Ченці кажуть: хто хоч раз спробує тієї намоленої води, зло оминатиме його душу.
 
Руслан ФАТУЛА, PRESS-КАРПАТ
Категория: Закарпаття | Просмотров: 800 | Добавил: onok | Теги: історія, друкарня, загадки, Грушівський монастир, Закарпаття | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]