Чутки про реорганізацію «Укрзахідпроектреставрації», що розпочалися 5 років тому, коли відійшов у вічність світлої пам’яті народний архітектор України і батько-засновник цієї інституції академік Іван Могитич, саме тепер – у час 60-річного ювілею установи!!! – отримали підтвердження в адміністративній політиці теперішнього директора Володимира Швеця, який заходився «оптимізувати» підприємство, заготувавши його працівникам попередження про звільнення.

Понад піввікова історія Державного підприємства «Укрзахідпроектреставрація», яке позиціонується як Український регіональний спеціалізований науково-реставраційний інститут, починалася із реставраційних майстерень. Заслужену славу інституту створювали кілька поколінь іменитих науковців, архітекторів, інженерів-конструкторів, істориків, мистецтвознавців. У доробку інституту – сотні наукових праць, проектів, врятованих пам’яток історії та архітектури.

Церква Пантелеймона в Галичі, Манявський скит, церква Івана Хрестителя у Львові та багато інших пам’яток культури сьогодні тішать око завдяки реставраційно-дослідницькій праці академіка Івана Могитича. Під його керівництвом було опрацьовано проекти реставрації для сотень пам’яток архітектури, зокрема завдяки вчасній консервації врятовано добру сотню дерев’яних церков. «Укрзахідпроектреставрацію» Іван Могитич очолював від 1979 р. (а під актуальною назвою – від 1991 року.) У цьому інституті Іван Могитич заснував і разом із Василем Слободяном видавав один із найповажніших історично-архітектурних часописів.

До речі, інститут за часів керування Івана Могитича, якого усі, хто персонально знав цього чоловіка, рекомендують не інакше, як Фахівця та Людину з великої букви, був єдиним проектним інститутом, що випускав у Радянському Союзі документацію українською мовою! А також – прихистком, де могли отримати працю і добрий практичний вишкіл серед колег-фахівців представники «неблагонадійної» (читай національно свідомої) творчої інтелігенції.

«Такий яскравий чоловік просто не міг не створити довкола себе й відповідного середовища. Реставраційні майстерні завжди залишалися такими, що мали винятковий шарм свободотворчості, тут панував дух інтелігентного галицького середовища. Реставраційні майстерні в найгірші для українців часи залишалися україномовним анклавом. Не віриться, але всю документацію тут вели українською мовою, хоча національний склад реставраторів був достатньо строкатим: українці, росіяни, гебреї, поляки, вірмени, татари і караїми. І всіх об’єднував фанатизм у реставраційній справі, бо основною вимогою, яку ставив Іван Могитич, була любов до української спадщини», – свідчить реставратор Оксана Бойко.

Після відходу такої непересічної особи в українській культурі, як дійсний член ICOMOS, лауреат Державної премії України, заслужений працівнику культури України, кавалер ордену «За заслуги» Іван Могитич, котрий був наділений яскравою харизмою, керувати інститутом призначили Володимира Швеця.

Щвець перед тим був головним архітектором Львова і, за іронією долі, здобув собі опінію затятого насаджувача новітньої забудови в історичний центр Львова. Зокрема він у складі авторського колективу та на керівній посаді у Львівській міськраді сприяв спорудженню приміщення «Укрсоцбанку» на місці незаконно розібраної пам’ятки архітектури на пл. Міцкевича,10.

Ще 5 років тому, усвідомлюючи усю небезпеку такого призначення, реставратори підняли питання про присвоєння інституту імені свого колишнього патрона, сподіваючись, що ім’я славетного Івана Могитича убезпечить інститут від розпаду й стане захисним щитом у разі, коли комусь спаде на думку розформувати «Укразахідпроектреставрацію». Однак інституту не присвоїли імені його легендарного багаторічного директора, бо чиновники, від яких Львів так очікував постанови Кабміну, виявили певну недалекоглядність у своїх державотворчих кроках. Натомість загроза реорганізації підприємства, що тягне за собою масове вивільнення працівників, стала реальністю у наші дні.

Прикро, але один із національних флагманів української реставраційної науки й практики йде на дно через адміністративну політику директора інституту, – непокояться реставратори. Вони знають, що навіть у часи стагнації Іванові Могитичу вдавалося наполегливо переконувати вищих чиновників рахуватися із його думкою та сприяти розвитку установи й рятуванню пам’яток. Тому ніяк не можуть погодитися із методами керування директора Володимира Швеця, котрий не тільки не вживає заходів для подальшого нормального функціонування підприємства, а й підштовхує його до смерті.

Справді, якими б важкими для інституту не видалися 1990-ті роки із їхньою тотальною інфляцією, неплатежами і т.п., але його тодішній керманич не дав занепасти колективу. Тепер би це саме так оцінили навіть ті, хто тоді потрапив під скорочення у зв’язку із пенсійним віком. Реставратори не можуть змиритися із дивними діями директора, – від позбування антикварних меблів до цілого інституту, – подейкують навіть про ймовірність розташування в історичному приміщенні «Укрзахідпроектреставрації» одіозних орендарів на кшталт рестораторів абощо.

І це при тому, що сам Володимир Швець, роздаючи інтерв’ю, наголошує на своїй успішній роботі, вмінню працювати з людьми, формувати широке коло ефективних контактів. «Це дозволяє реалізацію багатьох проектів, у тому числі забезпечує стабільну роботу інституту, який я очолюю. Реставрація пам’яток архітектури часто на практиці конфліктує із завданнями архітектури як такої. У цьому є одна з особливостей специфіки нашого профілю. Архітектор створює нове середовище, виходячи з сучасних потреб, а реставратор відтворює вже створене кимось колись, часто всупереч сьогоднішнім потребам. Обидва вони навчались на одному факультеті і оперують дуже подібним технічним інструментарієм. У вмінні максимально органічно і з дотриманням вимог законодавства поєднати ці завдання полягає професійність одного й іншого. Перехід суспільства на нові соціально-економічні відносини створив масу проблем у галузі збереження культурної спадщини. Але, водночас, такі зміни дають хороші інвестиційні перспективи. А тут без архітекторів і реставраторів не обійдешся. Основна моя нинішня функція – керівництво досить потужною спеціалізованою проектною організацією. Це означає необхідність вирішення всього спектру питань, пов’язаних з процесом проектування: планування роботи на різні періоди, стосунки з міністерствами і відомствами, переговори і підготовка контрактів з інвесторами і замовниками, забезпечення умов для роботи колективу інституту, контроль за виконанням контрактів та багато іншого. Найскладнішою є робота з людьми – як у колективі інституту, так і з партнерами зовні. Дуже часто треба вирішувати одночасно питання дуже різних масштабів: наприклад, ремонт розетки і непроплату замовником за виконану роботу півмільйона гривень. Практично щотижня – відрядження на об’єкти, до Києва у різні інстанції чи до замовників. Творчою роботою вдається тепер займатись по сумісництву з адміністративною. А найпростіший спосіб відчути свою потрібність – кількість замовлень та контрактів у нашому інституті, яка зараз збільшується з кожним роком», – без зайвої скромності каже Володимир Швець.

Нічого особистого, але як такі заяви можуть узгоджуватися із діями Володимира Швеця, збагнути важко. Утім факт залишається фактом: над «Укрзахідпроектреставрацією» нависла загроза.

Цього не спростовує і Володимир Швець, який стверджує: не тільки інститут, що його він очолює, а уся реставраційна галузь «лягла» без державної підтримки. Виходом із ситуації він вважав би розмежування: наукову реставрацію мала б фінансувати держава, а от проектні організації могли б бути приватними підприємствами.

«Такі інститути, як львівський чи київський, були створені на реалізацію державних програм. Держава уже два роки не дає замовлень. Ми госпрозрахункове підприємство, де працює 106 осіб, тому я, хоч ліберальний керівник, мушу зменшувати витрати й робити кроки на випередження, щоб завтра нам не прийшли відрізати газ, електрику чи виселяти через те, що ми не можемо заплатити за оренду. При цьому я не зводжу жодних особистих порахунків, бо коли б про це ішлося, то за 5 років керування інститутом, я б мав час вже це зробити, бо таки маю претензії до персоналу щодо виконавчої дисципліни. Я ліпше знаю, як управляти такою збунтованою інтелектуальною командою: людей треба ставити раком і грати-грати-грати, тобі вони вас поважатимуть. Попередження отримали усі, точніше 80 осіб. Якщо будуть замовлення, то людей можна буде повернути або за трудовою угодою, або в інший спосіб. Ми не орган соцзахисту, тому я не можу платити працівникам тільки за те, що вони заслужені й хочуть наукових пенсій. Кожен боїться за свою долю. Але я рятую долю інституту. Без зміни юридичної особи ми вносимо тільки зміни у структуру і штатний розпис, – це навіть не реорганізація. Бо реорганізацію може вчинити тільки власник. Я ж, як директор знаю, як мені керувати. Якщо міністерство погодить ці кроки, – добре, коли ні, то воно може розірвати зі мною контакт. Але все, що роблю, я роблю свідомо і не потерплю втручання преси в діяльність інституту. Це ідіотська тема, знайдіть собі щось інше: дослідіть наприклад, чому міністр каже, що Львів не подавав заявок на фінансування реставраційних проектів, а я знаю, що подав, – то значить, що хтось із двох бреше: або Садовий, або Куйбіда», – обурюється Володимир Швець.

Невтомні подвижники реставраційної справи, яким, судячи із останніх подій, недовго вже лишилося перебувати в інституті, не можуть оговтатися: невже очільник Мінрегіонбуду Василь Куйбіда дав карт-бланш директору Швецю на незаконні дії? А те, що ці дії є, м’яко кажучи, незаконними, підтвердили в обласній організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів, куди члени профспілкового осередку «Укрзахідпроектреставрації» звернулися по захист від сваволі директора.

11 січня директор Володимир Швець скликав збори, на яких оголосив про намір видати наказ щодо змін у структурі та скорочення чисельності працівників. Ця інформація, а також те, що дії директора не були погоджені із профспілкою, спричинили обурення реставраторів. Колектив не зміг сприйняти збори, скликані директором, за серйозний захід адміністрації щодо поліпшення діяльності інституту, бодай уже тому, що на зборах не обирали керівних органів і не вели протоколу! Письмово директор повідомив профком про реорганізацію тільки 15 січня.

«Голові профкому ДП «Інституту «Украхзахідпроектреставрація» п. Євгену Стонжці. Адміністрація ДП «Інститут «Укрзахідпроектреставрація» повідомляє Вас, що в зв’язку з різким зменшенням обсягів робіт, з метою оптимізації структури та підвищення ефективності використання матеріально-економічних ресурсів інституту, з 18.01.2010 р. вносяться зміни у структуру і штатний розпис інституту», – ішлося у повідомленні директора, підписаному 15 січня. Двома днями перед цим, а саме 13 січня Володимир Швець зажадав від голови профкому Євгена Стонжки подати на розгляд погоджений профкомом проект Колективної угоди.

«Майстер успіху» Володимир Швець, який твердить: «Успіху досягне той, хто прийме рішення і не опустить руки через тимчасові труднощі при його реалізації», вочевидь спротив профспілчан сприйме за «тимчасові труднощі» у реалізації свого «успішного» задуму оптимізувати підприємство. Цікаво, що ці кроки Володимир Швець робить алярмово, заздалегідь не погодивши їх із Мінрегіонбудом. Бо як, випливає із листа заступника міністра А.Ткачука, ще до липня 2009 р. попередніх звернень ДП «Укрзахідпроектреставрація» щодо погодження структури підприємства, проведення реорганізації тощо до Мінрегіонбуду не надходило, а як вимагає пп. 9.2.6.1 та 10.6.5 статуту ДП «Укрзахідпроектреставрація», затвердженого наказом Мінрегіонбуду від 10.10.2008 №448, організаційна структура підприємства має бути погоджена з Міністерством!

Оскільки реставратори намагалися з’ясувати в Міністерстві не тільки наміри щодо реорганізації підприємства, а й причини, з яких директор не виплачує вчасно зарплати, то у згаданому вже листі заступник міністра А.Ткачук повідомив, що директора інституту Володимира Швеця наказом Мінрегіонбуду від 15.06.2009 №166 «ОС» попереджено про дисциплінарну відповідальність за допущення заборгованості з виплати зарплати. Отож, зважаючи на цю інформацію, «майстер успіху» насправді не є аж таким удатним керівником, який себе репрезентує. Натомість, реставратори із сумом стверджують, що дещо Швецю й справді вдається успішно. Зокрема «вимивання» замовлень поза межі інституту.

«Тривалий час відбувається нерівномірний і нераціональний розподіл замовлень, що надходять до інституту. Це разом з тим, що науково-методичні ради відбуваються кулуарно, навіть без участі членів президії ради, призводить до того, що на громадські обговорення та науково-методичні ради вищого ступеня виносяться рішення, які дуже часто суперечать чинному пам’яткоохоронному законодавства та Державним будівельним нормам України, що значною мірою підриває авторитет нашого інституту. В інституті дозволено прижитися та функціонувати ряду приватним фірмам, що їх очолюють керівники проектних підрозділів, та які забирають роботу від інституту. На цьому тлі дивним є те, що єдині заходи, на які спромігся директор, – це накази про скорочений робочий тиждень та скорочення фахівців інституту. Оперативні наради керівників підрозділів відбуваються украй рідко, висловлювання думок, що суперечать баченню директора, навіть у випадках порушень чинного законодавства, викликають не завжди коректну реакцію з його боку, а керівникам, котрі мають свою думку, намагаються створити такі умови праці, щоби вони надалі шанобливіше ставилися до побажань директора. Такий суб’єктивний підхід теперішнього директора веде до знищення наукового та проектного реставраційного інституту, що зробив надзвичайно великий внесок у збереження культурної спадщини України. Особливу стурбованість викликає те, що інститут розвалюють напередодні «Євро-2012», що неодмінно позначиться на об’єктах, визначених для реставрації у зв’язку із цією подією», – поскаржилися реставратори 14 січня у листах до Президента та прем’єр-міністра України.

Працівники архітектурно-реставраційної майстерні №3 ДП «Укрзахідпроектреставрація», які підписалися під цитованим листом, вважають, що при належному ставленні керівника інституту до своїх обов’язків, розташована в регіоні великого скупчення пам’яток Укрзахідпроектреставрація» може спокійно заробляти на себе. Тому вони просять високих владців втрутитися у ситуацію, що склалася, та призначити відповідальних осіб, котрі змогли б допомогти зупинити руйнування інституту.

Деякі із працівників інституту звернулися до прокурора Львівської області п. Олексія Баганця із заявою, у якій просять у межах здійснення нагляду за дотриманням законності дати правову оцінку діям директора Володимира Швеця. «18 січня 2010 року директор своїм наказом №2 вніс зміни в структуру та штатний розпис інституту, якими передбачається, зокрема, скорочення працівників державного підприємства. Наказ виданий буз узгодження з Уповноваженим органом управління – Мінрегіонбудом – і з профкомом. Крім цього, директор проігнорував звернення трудового колективу врегулювати відносини шляхом спільного опрацювання та прийняття Колективного договору. Через кілька днів після наказу працівникам були вручені для ознайомлення Попередження про наступне вивільнення», – йдеться в заяві прокурору від працівників «Укрзахідпроектреставрації», котрі вважають, що дії директора порушують їхні права, обумовлені в ст.10-20, 50, 97, 115 Кодексу законів про працю України, п.2.7, 2.8, 6.1, 6.4 Галузевої угоди між Мінрегіонбудом та Профспілкою працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України на 2009–11 роки.

Попередження, які від працівників вимагає підписувати Володимир Швець, виглядають так:

Утім, цей документ за підписом Володимира Швеця є незаконним, оскільки містить посилання на наказ, що не був ані обґрунтованим, ані погодженим з Уповноваженим органом управління, бо не містить таких посилань, – так це прокоментували ЗІКу в обласній організації профспілки працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів.

Інспектор профспілки Ірина Вавринкевич зокрема зазначила, що наказ окрім посилань на загальні причини скорочення, мусить містити обґрунтування (фінансово-економічний аналіз, кількісні розрахунки тощо, узгоджені із керівниками госпрозрахункових підрозділів), а цього Володимир Швець не зробив.

«На підприємство поширюються положення Галузевої угоди між Мінрегіонбудом та Профспілкою працівників будівництва і промисловості будівельних матеріалів України на 2009–2012 роки. У п.4 Загальних положень Галузевої угоди зазначено, що на підприємствах, де Колективний договір не укладений (а в «Західпроектреставрації» його не було). Норми Галузевої угоди є нормами прямої дії і застосовуються без додаткових договорів, узгоджень, рішень та умов. Відтак наказ директора входить у суперечність з п.2.7, 2.8, та 6.1. Галузевої угоди. Угода передбачає попередні консультації з профспілкою. Загалом же, у разі виникнення об’єктивних причин, що зумовлюють звільнення більше трьох відсотків працівників з ініціативи підприємства, потрібне попереднє (не пізніше, ніж за 3 місяці!) письмове повідомлення профспілки про причини, обсяги і терміни звільнення працівників, із зазначенням статті, спеціальності та кваліфікації, а також проведення спільних консультацій щодо організації заходів, спрямованих на сприяння працевлаштуванню вивільнюваних. Згідно із ст.43 Кодексу Законів про працю, розірванні трудового договору з ініціативи працедавця можу відбуватися лише за попередньої згоди первинної профспілкової організації», – пояснила Ірина Вавринкевич.

«У постанові пленуму Верховного суду №9 написано, що якщо профком не надав згоди на звільнення працівника, то це є підставою для його поновлення на роботі, а значить, що роботодавець не вправі видавати наказ на звільнення. Але в нас є багато випадків, коли профком не дає згоди, а роботодавець звільняє. Тоді працівники звертаються до суду, який у своїй постанові керується згаданою постановою ВС. Якщо вивільнення відбувається по ст.40 п.1 КЗПП, то роботодавець має виплатити в день звільнення вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку і видати трудову книжку. Якщо він не видасть у день звільнення трудову книжку, то тоді нараховується середній заробіток працівнику за весь час затримки трудової книжки до дня фактичної її видачі», – нагадала Ірина Вавринкевич.

За порадою Ірини Вавринкевич профспілчани із «Укрзахідпроектреставрації» звернулися до Територіальної державної інспекції праці у Львівській області, Національної служби посередництва і примирення та управління економіки Львівської облдержадміністрації з проханням створити державну комісію, яка поставила б питання про відкликання незаконного наказу директора ДП «Укрзахідпроектреставрація» Володимира Швеця.

Голова профкому Євген Стонжка своєю чергою звернувся до Швеця із такою вимогою:

Цікаво, що того ж дня (18 січня 2010 р.) директор Володимир Швець підписав ще й наказ №4, який суперечить попередньому наказу №2, бо визначає дії підрозділів інституту за штатним розкладом від 01.10.2009 року.

«Дії директора дивують нас уже давно. Зокрема ті, якими він встановлює тривалість робочого дні для окремих підрозділів. Я ставлю у табелі обліку робочого часу вісімки, але розумію, що в табелі хтось потім вносить виправлення, хоч ми є завантажені роботою і не можемо бути переведені наказом директора на один робочий день в тижні. Наша майстерня 2009 р. розпочала опрацювання проектно-кошторисної документації пам’ятки архітектури XVII–XVIII ст. – ансамблю монастиря сестер домініканок у м. Белзі, перемігши в тендері. Залишок на цьому об’єкті становить близько 650 тис. грн кошторисної вартості, об’єкт належить до переліку пам’яток, що їх реставруватимуть до «Євро-2012». Частина документації вже напрацьована. При потребі її можна віддати замовнику. Також до перспективних об’єктів перед «Євро-2012» належить комплекс Архікатедрального собору св. Юра у Львові, для якого наш авторський колектив від 2000 року напрацьовує проектно-кошторисну документацію А ще можна подати судовий позов на стягнення заборгованостей за нашу роботу із УКБ м. Львова, яке не квапиться розрахуватися із нами, але керівництво інституту на це чомусь не наважується, хоча мусить дбати про фінансове забезпечення інституту», – розповіла керівник АРМ-3, дійсний член ІКОМОС, лауреат Державної премії у галузі архітектури Лідія Горницька.

Саме Лідія Горницька, котра має чотири десятки років реставраційного стажу, звернулася листом до президента Українського національного комітету ІКОМОС Миколи Яковини й членів бюро УНК ІКОМОС із радикальним закликом: втрутитися у ситуацію, що склалася в «Укрзахідпроектреставрації», та поставити на зборах питання про виключення із членів УНК ІКОМОС Володимира Швеця, а водночас, – звернутися до Мінрегіонбуду з пропозицією зняти його з посади директора ДП «Укрзахідпроектреставрація» за порушення чинного пам’яткоохоронного законодавства та спроби знищення реставраційної інституції!

Марта Гартен,
спеціально для Західної інформаційної корпорації