Дмитро Копинець. "Народна творчість Буштина": історико-етнографічний твір. Ужгород, 2009, – 231 с.

Ця книжка присвячена народним умільцям селища Буштина, тим, які жили  в давні часи і живуть тепер. Тут ви знайдете чудові взірці усної народної творчості: і давні легенди, і спогади старожителів, і пісні "баби Копинцяні"; розповіді  про окремих майстрів і цілі династії умільців; про митців пензля, вишивки і ткацтва, про музичні колективи і багато-багато іншого, що пов’язано з творчістю буштинців.  Про все це й поведемо розмову.

"Невже так важливо, де розташоване око? Головне, щоб воно бачило..." — Анрі МАТІС.

Було відверто скучно. Вічне чомусь не сприймалося. Такого не було уже давно. Колега професор-журналіст С.Ф., котрий також регулярно відвідує вступи до заходів, похвалив мій газетний цикл по Таїланду і цим увів мене у задумливо-розслаблений стан. Благо було багато стільців і запхавшись у саму середину можна було відгородитися від шумливої ужгородської богемно-адміністративної братії, котра порозбрідалася уздовж стін по залах музею образотворчого мистецтва імені Й.Бокшая. Чому мистецько-адміністративна? Бо одні тут з уподобання. Так як і я, а інші з покликання – так як вони . Бо одні розуміють (чи вдають, що розуміють) Пікассо, Кандінського чи Лотрека без пояснень, а інші просто присутні, як фігурки Будди в буддійських храмах, чи розп’яття в християнських, і уже часто-густо навіть не намагаються вдавати. Та ні, зрозумійте мене правильно: далеко не в усіх адміністраторів духовність начисто відсутня. Просто частіш за усе вона у кращому випадку на другому, чи навіть на третьому плані. Бо на першому функціональні обов’язки, на другому особисті справи, а уже потім те, що залишилося.