Коли  головний редактор «НЕДІЛІ» Михайло  Носа зателефонував мені з пропозицією  від газети і Українського журналістського  фонду взяти участь у фестивалі  короваїв на Волині, я відверто кажучи, завагалась. Однією з причин були чисельні пересадки з потяга на потяг. Остаточне  рішення прийняла, коли ознайомилася із програмою перебування, яка передбачала  і відвідання музею-садиби Лесі Українки. З усіх поетів та письменників, яких вивчала у школі та університеті, найбільше припала до душі творчість  Лесі Українки.

Читаючи її «Лісову пісню», я була впевнена, що поетеса бувала у наших малораковецьких лісах – настільки описане нею співпадало. Пригадую, учитель української мови та літератури розповідав, що Леся малою застудилася і хворіла, певний час була навіть прикутою до ліжка. Я дивилася на фото Лесі і не вірила вчителю. Я думала, що хворіють і помирають тільки старі люди. А Леся була гарною, молодою. Тоді, у підлітковому віці, у мене виникло бажання побачити ту місцевість, де вона зростала, ходила, творила.