Розмову з закарпатськими журналістами заступник головного редактора українського часопису «Дзеркало тижня» Юлія Мостова розпочала з досить невтішного твердження: «Я так само, як і ви, відчуваю, що наша професія просто вмирає».

Згадуючи минулу президентську кампанію та її результати, Юлія Володимирівна визнала, що журналістика дістала формальну свободу, однак одночасно дана свобода дозволила владі не прислухатися до шквалу інформації, не прислухатися до результатів роботи журналістів. Переважна більшість журналістів розгублися в нових умовах, максимум дозволяючи собі публікувати дві точки зору, однак забувши, що таке журналістське розслідування, що є таке справжня аналітика, що таке прогнозування. І саме в цьому полягає заслуга журналістів у формуванні беззахисного українського суспільства, яке не здатне у шквалі фактів та інформаційних приводів відокремити істину від чергової порції непотрібної, чи то неправдивої інформації. Для підкріплення своєї тези Юлія Мостова використала термін «попсалізація» суспільних настроїв. Крім того, саме завдяки журналістам у суспільстві поглибилися песимістичні настрої.

Разом з тим, професія журналіста є Богообрана, вважає пані Мостова. Бо саме журналіст є тією «перемичкою» у пісочному годиннику між політичним класом і суспільством». Однак, на превеликий жаль, більшість журналістів іде за політиками, обслуговуючи їх інтереси і формуючи їх візуальний імідж, який немає нічого спільного з їх справжніми намірами. В цьому і полягає найбільша проблема і криза журналістського фаху нині в Україні.

Чомусь пані Мостова вважає, що журналісти не дають владі інформацію про реальний стан суспільства і суспільні настрої. Хоча, мабуть, багато хто з присутніх на цій зустрічі задумався з приводу даної тези. Оскільки ми не раз піднімаємо питання щодо доцільності діяльності тих чи інших органів влади, пишемо про корупцію та зловживання, однак проблема в тому, що здебільшого навіть спійманий за руку хабарник може відкупитися чи відбутися невеликим, формальним покаранням, яке не надто вплине на його подальше життя. Доносити думку суспільства не є проблемою, проблема полягає в тому, що система влади і суспільних відносин, на жаль, сформовані таким чином, що думка оточення не цікавить конкретну особу, яка приймає рішення. Відсутність механізму відповідальності за власні рішення породжує існування хворобливої вертикалі влади, яка за своєю суттю є безвідповідальна, оскільки не має перед ким відповідати. А ще більша проблема в тому, що не існує реально діючого механізму покарання за безвідповідальність дій чиновників і політиків.

Можна зрозуміти, що заступник редактора провідного українського видання має право на конструктивну критику колег. Вона навела приклади боротьби, через викривальницькі публікації, і з «РосУкрЕнерго», і Тендерною палатою. Однак ще у вересні-жовтні 2004 року, пишучи і розповідаючи про фарс під назвою «Помаранчева революція» і намагаючись довести оточуючим, що наслідки будуть набагато гірші ніж були за часів Кучми, переважно залишався не почутим, або звинуваченим у роботі на В. Януковича.

Звертаючи увагу на публікації в іноземних ЗМІ того і теперішнього періоду, ми можемо знайти чимало матеріалів в яких є як критика, так і підтримка української влади. Зрозуміло, що зараз з підтримкою сутужно, однак, коли йде мова про багатомільярдні інтереси, заклик одного, чи навіть десятка журналістів буде почутий, але чи хтось зробить відповідних висновків? Навряд.

Свого часу і в «Срібній Землі», і в ряді інших видань писав про свідоме вбивство, знищення сотень тисяч українців під час Голодомору, репресій. Мова йде не про геноцид в цілому, а про дії проти власників у десятому коліні, проти дійсних патріотів, оскільки саме завдяки власній праці вони зробили з України «житницю Європи», а не завдяки радянській пропаганді. Однак саме тих власників і «роботяг» репресували, заганяли в колгоспи, змушували робити те, що не властиво їх ментальності, і світогляду. Саме «завдяки» цим ганебним діям задля «світлого майбутнього», ми наразі і «маємо те, що маємо».

Два тижні тому, у матеріалі «Громадська думка як дзеркало свідомості виборців» зауважив, що 70 % українців очікують поліпшення власного життя від нового президента. При цьому жоден з кандидатів не має і 30 % підтримки у суспільстві. Отже, ми вкотре очікуємо на несвідомий вибір найбагатшого кандидата. Але чи насправді ми хочемо саме такого президента? Ні. Однак він же новий президент, він же має щось робити краще, ніж попередній. От вам і логіка вашого, шановні читачі, вибору.

Юлія Мостова навела приклад європейських ЗМІ, де робота побудована таким чином, щоб надати читачеві максимум інформації про ті чи інші події, чи того чи іншого діяча, що має посприяти у появі усвідомленого вибору. Таким чином, там формується конкурентне середовище, і за умов високого рейтингу газета чи канал непогано заробляє і може самостійно заробляти і друкувати те, що цікаво суспільству, а не якомусь з кандидатів. У принципі, українські ЗМІ не надто відрізняються від європейських, однак, з чим не можна не погодитися, дуже вже у нас багато заангажованих видань, читаючи які усвідомленого вибору зробити практично неможливо. Та, ми ще не Європа. Ми ще не пройшли той історичний шлях побудови громадянського суспільства та певних неписаних правил і норм, які не дають можливості чиновникам вимагати хабарі, а журналістам писати відверту маячню.

Відтак, кожен з нас наразі має мати більш активну позицію щодо політичного, економічного, соціального сьогодення. Мабуть, варто не лише переглянути новини, але й узяти і прочитати, що ж там пишуть у своїх програмах кандидати. Спитатися у них чи їх місцевих осередках. Подивитися, хто саме з ваших односельців чи жителів міста працює в цих штабах, чи насправді вони розуміють, за що агітують, чи просто відробляють свої зарплати, не замислюючись над тим, що згодом ці кошти їм прийдеться віддавати у вигляді підвищених податків, інфляції, хліба за 5 грн. чи квартплати, що з’їдатиме половину прибутку родини. Не маючи активної позиції, ми з вами насправді скоро опинимося у стані повної дезорієнтації як особистої так і державної. А це призведе до руйнування України. Можливо хтось і хоче, щоб ним керували іноземці, бо мовляв у них то краще виходить. Однак, маючи власну державу, так бездумно її «протринькати»… Це не додасть поваги ні одній нації.

І як влучно зауважила Юлія Мостова, більшість проблем сьогодення в Україні пов’язано з тим, що після перемоги Ющенка суспільство не взяло цю владу під контроль, яку саме ж і «виродило» стоянням на чисельних майданах. І журналісти, до речі, також.