На вершині однієї з гір Закарпаття стоїть будинок. У ньому живуть дві сестри - 68-річна Ганна та 53-річна Калина. Навколо нікого - наскільки сягає око, нема електрики, ні газу, немає нормальної проїжджої дороги.

"Нас тут земля тримає. Прикипіли ми до неї, - запевняють сестри Бряник .- Два гектари рідної землі, з могилами батьків". Коли починається весна, сестри копють грядки, влітку збирають ягоди в лісі, під осінь заготовляють сіно для корови і кіз. "Ми живемо за природою, - пояснює Калина .- І з роботою до заходу намагаємося впоратися: щоб свічки не палити".

Їх відлюдництво почалося трохи більше двадцяти років тому, коли з села Кужбеї Міжгірського району Закарпаття почали роз'їжджатися мешканці. З 25 будинків жилим залишився один будинок сестер Бряник: як вони не намагалися прижитися на новому місці - у селі Сойми, нічого не вийшло. Повернулися. На "велику землю" раз на місяць вибирається старша Ганна - за пенсією, а до сестер з "великої землі" приїжджає листоноша - з газетою. "У нас хоча телевізора і немає, але ми не дикі. Новини виписуємо, - розповідає Калина .- А в 2007 році навіть стільниковий купили. Тільки заряджати його ніде".

Втім, останнім часом усамітнення сестер стало все частіше порушуватися: про них дізналися туристи, тепер заїжджають з гостинцями. "Для нас це свято, - пояснює Калина .- Ми їх голубцями пригощаємо, про життя-буття розповідаємо. Вони всі запитують: як нам тут, чому не страшно? А чого боятися? І звірів, і людей, і навіть снігу - всього тепер мало стало. Добре живемо, спокійно".

Зима для сестер Бряник завжди була найстрашнішим часом. Десять років тому сніг завалив їх будиночок, і сестри вибралися лише завдяки випадковим помічникам - лісорубам, які прийшли провідати, як справи у горішніх мешканок. Останні роки хуртовини вщухли - на радість сестрам, які тепер, незважаючи на грудень, можуть дійти до "великої землі".