Чарівна подорож святими місцями Срібної землі неодмінно приведе вас у невеличке село Грушево. Саме тут знаходиться один з найдавніших центрів православ’я, звідки віра Христова століттями ширилась і укріплювалась не тільки на Українській землі, але і в сусідній Румунії. Якщо Мукачівський монастир був оплотом духовної культури в центральних і західних районах історичного Закарпаття, то Грушівський – відігравав таку ж роль на сході нашого краю.

«Монастир святого Михаїла Архангела в Грушеві є одним із найдавніших монастирів Мукачівської єпархії, якщо не давніший за Мукачівський монастир на Чернечій горі, то певно другий після нього» – писав відомий закарпатський історик Михайло Лучкай. Однак, хто і коли заснував цю стародавню чернечу обитель, до цього дня залишається нерозкритою таємницею. Одні дослідники вважають Грушівський монастир найдавнішим у краї (кінець ІХ – Х ст.), інші припускають, що він міг бути заснований у ХІІ або на початку ХІІІ ст., дехто ж відносить час його виникнення до середини ХІV ст. Там, де мовчать історичні джерела, народжуються версії. А щодо фактів, то відомо: святиня існувала ще до навали монголо-татар на чолі з ханом Батиєм у 1242 році. Як пише про це закарпатський історик Юрій Жаткович, ченці Грушівського монастиря після відходу орди жалілися королю Угорщини Бейлі VІ (1215 – 1270), що при нападі татар пропали всі їхні документи й грамоти, було пограбоване монастирське майно.

Та найбільшою загадкою старовинного монастиря донині залишається питання про існування в ньому друкарні у середині ХV століття. Вперше в науковій літературі цю проблему підняв М.Лучкай. Про друкарню згадував у своїх творах і А. Балудянский та інші історики Закарпаття. Існують версії, що там були надруковані такі пам’ятні книги, як «Пентекостаріон», «Руское євангеліє», «Молитовослов», «Октоїх» і навіть «Буквар» для дітей на старослов’янській мові. Дослідник А. Петрушевич твердив, що там також вийшла «Тріодь постна» і «Тріодь цвітна». За його версією, книги видавав визначний слов’янський першодрукар Швайпольт Фіоль, який був звинувачений у приналежності до гуситів і втік сюди, рятуючись від переслідувань Краківського католицького єпископа. Це питання фундаментально досліджував О. Орос, який відносно нещодавно розкрив широкому загалу плоди своїх багатолітніх пошуків. Порівнюючи тексти книг анонімних друкарень ХV– ХVІ ст., він помітив, що своїми ініціальними літерами (буквицями), великими і малими заставками, в’яззю, кінцівками, мовними особливостями, вживанням слів і виразів вони міцно прив’язані до народного мовлення корінного населення нашого краю. До прикладу: дослідник звернув увагу на рукопис «Октоїха», що походить з Грушівського монастиря і зберігається нині у фондах Закарпатського краєзнавчого музею. На думку автора, саме він послужив першоджерелом для однойменного примірника друкованої книги, яку прийнято вважати за Краківську, видану Фіолем у 1491 році. О.Орос наводить також версію про опанування Іваном Федоровим секретів друкарства саме у Грушеві, а також подробиці його біографії як вихідця з Пряшівської Русі. Відповідно до цієї гіпотези, русин-українець зі Східної Словаччини Іван Федорович навчався у Краківському університеті, а його рідне село Петрівці лежало за 200 км. звідти. Більше того, вчений стверджує, що 7 анонімних видань, які нібито були надруковані протягом 1553 – 1563 рр. у невідомій московській друкарні, насправді були привезені Іваном Федоровим з далекого Грушева. Цікаво, що спеціалісти з книгодрукування, які працюють у наукових закладах Києва і Москви, на підставі аналізу шрифту, паперу, техніки окремих анонімних видань ХV – ХVІ ст., припускають можливість їх виготовлення саме у друкарнях Карпатського регіону, і насамперед у Грушеві. Втім, конкретних документів про існування друкарні не збереглося, тому ряд учених не погоджуються з цією думкою. Але навіть якщо припустити, що її ніколи не було, важко переоцінити роль Грушівського монастиря у поширенні духовної культури і слов’янської писемності в Карпатському регіоні.