У національному характері українців, їх ментальності існувала й існує ціла низка рис, які певним чином впливали і продовжують впливати на формування і сучасний розвиток політичної культури в Україні. Етнічна психологія народу формується впродовж багатьох століть і тому позбутися спадку, який залишився нам від попередніх поколінь, неможливо, як і неможливо людині перекреслити своє минуле, яке постійно живе разом з нею в її підсвідомості.

На формування української політичної культури вплинули такі риси національного характеру, як комплекс „меншовартості”, недовіра, інертність, пасивність у громадянських справах, егоїзм, індивідуалізм, надто приземлений прагматизм, піддатливість зовнішнім впливам, пристосуванство, надмірна довірливість. Вислови „моя хата сраю, нічого не знаю”, „тихіше води, нижче трави” доволі влучно виражають життєву філософію багатьох громадян України.

Вкотре прикро визнавати, що однією з негативних рис українського характеру є пристосуванство. Конформізм – пристосуванство, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків, панівних ідей і цінностей, стандартів поведінки, норм і правил, безумовне схиляння перед авторитетами, часто перед псевдоавторитетами.

Пристосуванство не поважають ніде, і особливо кидається в очі воно саме в інтелектуальній сфері, а також у сфері політики.

Ця негативна риса неодноразово проявлялася в діях і вчинках як політиків, учених, діячів культури і мистецтва, так і простих пересічних українців.

Пристосуванці – люди які дуже легко змінюють свої погляди в залежності від ситуації, керуючись, перш за все – власною вигодою. Особливо цинічна каста пристосуванців – блукаючі політичні форварди, які з неймовірною легкістю змінюють свої політичні клуби.

Сьогодні підтримують одного «вождя», завтра – іншого, головне, зробити ставку на переможця. Прикладів цього явища в українському політичному просторі, хоч греблю гати…

У 2007 році 10 партій об’єдналися під прапором Президента у блок НУ-НС. Згодом, побачивши, що Президент з кожним місяцем втрачає свої позиції, під натиском політичних конкурентів, пристосуванці короткими перебіжками поперебігали в іншу, перспективнішу «політичну нору» . Хто з колишніх однодумців і соратників Президента сьогодні залишився з ним і його ідеями? Одиниці!

Першим перебіжчиком-пристосуванцем став Юрій Луценко. Варто лише пригадати, з яким поспіхом він мчав з букетом троянд, щоб привітати вже нову свою господиню. І це перший номер у списку НУ-НС! Але йому ж не звикати… Бігав Юрко від Мороза до Ющенка, від Ющенка до Тимошенко, від Тимошенко до …? Але хіба можна втекти від Юлії Володимирівни? Від НЕЇ не втечеш…

На особливу увагу заслуговує ганебна поведінка першого президента України – Леоніда Кравчука. Кого він тільки не підтримував… Г.Суркіса на мера Києва, Леоніда Кучму на другий термін президентства, в 2004 році кандидата в президенти Віктора Януковича, а нині «докотився» до ніжок Юлії Володимирівни, і сорому не має…

Видатний конформіст України – В.Литвин. І за часів радянської влади, і за президентства Кучми, і за п’ятирічку Ющенка країні був потрібен Литвин, і за сто років також буде потрібен! Важко прожити без «литвинів»?!

Позичивши очі в Сірка, в чергу до ймовірної переможниці вишикувалися «славні» хлопці – Кармазін, Катеринчук, Стретович, Каськів, Тарасюк та багато інших.

Не залишився осторонь навіть Олесь Доній, тепер уже нонконформіст-політолог в минулому.

Першим у когорті новітніх ситуативних пристосуванців хочеться назвати А.Яценюка. Чим далі Арсеній Петрович просувається в «хащі» українських владних коридорів, то все більше проявляє себе, як справжній ”перестраховщик”, прагматик і безідейний цинік. Прикро, що пристосуванство штовхає його все далі від українських інтересів. Узяти хоча б інтерв’ю, яке Арсеній Яценюк улітку дав радіостанції ”Ехо Москви”. Він розсипав компліменти перед двома кремлівськими прем’єро-президентами. А далі – ще цікавіше: запропонував росіянам шматок газової труби України в обмін на віртуальні родовища десь на Ямалі. Окрім того, в цьому ж інтерв’ю він заявив наступне: «Москве нужны понятные люди, с кем работать. Москва будет ставить не на выборы, а на дальнейшие отношения». Загнаний в глухий кут гострими запитаннями, Яценюк визнає, що свого часу підписав із Президентом та прем’єр-міністром лист до Брюсселя, але… «не о вступлении в НАТО, а о присоединении Украины к Альянсу». Це вже навіть не смішно.

Одні політики пристосовуються до все нових і нових «вождів», а інші вишукано навчилися використовувати ситуацію, але виключно для своїх власних інтересів.

У будь-якій цивілізованій державі такі політики, перебіжчики-пристосуванці, дуже швидко були б приречені на політичне забуття. А у нас, в Україні, вони залишаються при владі. Віддаючи їм свої голоси на виборах, чи не стаємо подібними на них?

І на завершення так і напрошуються віршовані рядки видатної нашої сучасниці Ліни Костенко: «Отак воно і йдеться до руїни. Отак ми й загрузаємо в убозство. Є боротьба за долю України. Все інше – то велике мискоборство».