Зараз уже призабули президентські вибори в Абхазії 2004 року. Кремль зазнав на них серйозної поразки – такої, як в Україні. Сергій Багапш пішов на ці вибори самостійно. Тяжко хворий перший президент Абхазії Владислав Ардзінба обрав іншого спадкоємця – Рауля Хаджимбу. Його підтримали в Кремлі, Хаджимба навіть зустрічався у Сочі з Владіміром Путіним, і фотографії цієї зустрічі довго ще прикрашали вулиці Сухумі. Проте абхазькі виборці проголосували за Багапша. Це викликало справжній гнів у Москві – незважаючи на те, що новий керівник республіки обіцяв підтримувати традиційні зв’язки з Росією і вибору у нього в цьому також не було: від Росії залежало саме існування Абхазії. Однак російське керівництво вирішило продемонструвати абхазам, що не їм вирішувати, хто має бути президентом. У кращих радянських традиціях було влаштовано справжню блокаду самопроголошеної республіки, людей, які в умовах зруйнованої економіки жили за рахунок продажу мандаринів, позбавили можливостей реалізувати свою продукцію на ринках Краснодарського краю. І все ж таки абхази вистояли, хоча Кремль нав’язав Багапшу Хаджимбу в ролі віце-президента, і новому лідеру республіки довелося докласти чималих зусиль, щоб мінімізувати вплив наступника на реальні справи та перетворити його на маргінала. Та навіть у такому вигляді Багапш, який мав можливості для власного політичного маневру і користувався довірою населення, був небезпечним для Москви. Росія зробила все можливе, щоб загальмувати абхазько-грузинський переговірний процес, не дати Сухумі можливості порозумітися із Тбілісі навіть у дрібницях. Звісно, і дії грузинської сторони не відзначалися особливою конструктивністю, однак недарма ж кажуть, що амбітний Міхеїл Саакашвілі – кавказький клон Владіміра Путіна. Однак можливість діалогу все ж таки зберігалась – не за цього грузинського президента, так за наступного. Завжди був шанс, що рано чи пізно Тбілісі і Сухумі почнуть розмовляти серйозно...

Проте все змінилося, хоч як дивно, саме після російсько-грузинського конфлікту і визнання незалежності Абхазії. Сергій Багапш остаточно позбувся можливості політичного маневру. Грузія цієї незалежності, звісно ж, не визнає, світ – також. Росія є єдиним гарантом абхазького статусу – вже не як країни-миротворця, а як союзника уряду в Сухумі. Тому до Москви тепер завітав зовсім інший Багапш. Він погоджується зі створенням в Абхазії російської військової бази, яка, очевидно, має стати вічним попередженням Грузії і символом присутності Москви у регіоні. Він розглядає питання про передання Абхазької залізниці в управління Російській залізниці і обіцяє підписати додаткову угоду про порти та аеропорти. Як можна зрозуміти, ці об’єкти також стануть російськими. Абхазія, як і Південна Осетія, вже перейшла на російський телефонний код, там діють російські оператори стільникового зв’язку... Що залишається від абхазької незалежності? Адже єдиний бізнес, який може прийти до небагатої республіки і стати господарем усієї її курортної та сільськогосподарської інфраструктури, – це російський бізнес. І коли це відбудеться, стане очевидним, що вибори 2004 року, на яких абхази обрали своїм президентом Сергія Багапша, були останніми незалежними виборами в історії самопроголошеної республіки. Надалі президента Абхазії й справді призначатимуть у Кремлі – як призначають сьогодні керівників регіонів самої Росії.