У своєму нещодавньому інтерв’ю російському телебаченню Віктор Янукович рефреном повторив власну передвиборну риторику, яка загалом указує на те, що новий український президент готовий змінювати зовнішньополітичний курс України.

А ще зовсім недавно міністр закордонних справ Петро Порошенко чітко заявив, що Україна триматиметься поточного курсу у своїй зовнішній політиці. Про те, наскільки насправді буде зацікавленим змінювати чи коригувати орієнтири України на міжнародній арені Віктор Янукович, «Главред» запитав у наукового директора Інституту Євро-Атлантичного співробітництва Олександра Сушка

Чи справді президент Віктор Янукович змінюватиме зовнішньополітичний курс України, як цього побоюються, зважаючи на його передвиборну риторику?

Безумовно, зміна влади на рівні президента тягне за собою певну зміну, корекцію курсу. Питання лише в тому, наскільки ґрунтовною буде ця корекція і які питання буде піддано перегляду.

Наприклад, чи буде переглянуто курс на євроатлантичну інтеграцію? Україна чітко взяла курс на членство в НАТО, а Янукович наполягає на позаблоковості.

Тут мій прогноз такий – курс буде максимально близьким до того, що Янукович сказав у своєму інтерв’ю одному з російських каналів про те, що ми не намагатимемось отримати від НАТО ще якихось кроків для набуття членства чи взагалі якогось розширення поточних форматів співпраці, а продовжуватимемо працювати і в нинішніх форматах, і за нинішніми зобов’язаннями. Я сподіваюся, що жодним чином не переглядатимуться дуже важливі формати, що зараз існують. Насамперед – річна національна програма.

І розвороту в бік Росії очікувати не варто?

Це вже інший блок питань. Одним із приваб¬ливих компонентів іміджу та позиції Януковича є те, що він обіцяє якимось чином покращити відносини з Росією. І зрозуміло, що для цього здійснюватимуться певні кроки. Тобто я цілком припускаю настання такого собі «медового місяця» у відносинах Москви і Києва, який чимось нагадуватиме часи Кучми. Але відтоді багато що змінилось. І, на мою думку, деякі процеси набули незворотного характеру. Це стосується і газотранспортного консорціуму, і Єдиного економічного простору, який уже давно не актуальний, бо Росія з Казахстаном та Білоруссю створили митний союз зовсім в іншому форматі та на інших умовах. Тому, безумовно, реверансів буде чимало, але я сумніваюсь, що процес прийняття якихось ґрунтовних рішень, скажімо, у плані економічної інтеграції, піде далеко. Бо переговорний процес із ЄС про зону вільної торгівлі пішов уже занадто далеко, і нове керівництво уже заявило про те, що підтримує процес утворення зони вільної торгівлі з ЄС. А це автоматично означає, що жодного митного союзу з Росією не може бути.

А щодо заяв Януковича про можливість продовження базування Чорноморського флоту після 2017 року. Це питання торгу з Росією чи це варто розглядати в контексті ймовірного розвороту в бік Москви?

Це можна трактувати по-різному. Перше – це те, що питання 2017 року розглядатиметься у 2016-му вже після наступних президентських виборів. І є великі шанси, що буде інший президент і однозначно інший парламент. Тому це питання остаточно вирішуватиметься лише тоді. Звісно, що росіяни спробують використати цю ситуацію з найбільшою вигодою для себе – добитись якомога більших для себе поступок протягом цього п’ятирічного періоду. Але я прогнозую, що якихось кардинальних рішень щодо цього упродовж поточної каденції президента ухвалено не буде. Адже будь-яке рішення може бути переглянуто в 2016 році.

Ще до обрання президентом, коли Росія визнала незалежність Південної Осетії та Абхазії, Янукович заявляв, що Україні також варто визнати незалежність цих сепаратистських регіонів. Як гадаєте, зараз він згадає про це чи цю тему все-таки «замнуть»?

Це питання однозначно буде знято. Адже заяву було зроблено в емоційному запалі. Я точно знаю, що жодних реальних кроків у цьому напрямку Україна не здійснюватиме.

Як зміняться відносини з Росією? Можливо, буде знято окремі гуманітарні питання, які дратують російське керівництво?

Зрозуміло, що гуманітарна політика зміниться. Не буде деяких дратівливих для Росії питань. Однак практика часів Кучми доводить, що повністю зняти такі питання з порядку денного неможливо, навіть якщо українське керівництво є толерантним до Росії. Все одно час від часу виникають дискусії, які пов’язані з тим, що Росія остаточно не прий¬няла для себе факту незалежності України як держави і як народу. Відповідно, якісь конфліктні ситуації виникатимуть. Скажімо, в історії та гуманітарній політиці на рівні освіти. Тобто ця тема невичерпна. Насправді вона може бути знята з порядку денного, але ми просто не знатимемо, якою ціною та якими рішеннями.

Чи можливе за Януковича повернення до якоїсь форми багатовекторності доби Кучми?

Багатовекторність Кучми була не так свідомим виявом якогось концептуального розуміння, як реакцією на виклики, які були на той момент. І якщо перші шість років правління Кучми – це була більш-менш позитивна багатовекторність, коли Україна могла доволі ефективно маневрувати, то за останні чотири роки його каденції виникла вже негативна багатовекторність. Через низку скандалів, починаючи з убивства Георгія Гонгадзе і закінчуючи згортанням демократичних процесів в Україні, у нашої держави різко зменшився простір для маневру на міжнародній арені, що в останній період правління Кучми зумовило певний перекіс у бік Росії. Тому в цьому випадку голов¬не – як розвиватиметься внутріполітичний процес в Україні. Звісно, якщо в Україні буде згортання певних демократичних процесів, то Київ ризикує опинитись в обіймах Москви.

Схоже, що за сьогоднішніх умов, коли перемозі Януковича раді в Росії, а також, як ми побачили, його поспішають привітати з демократичною перемогою і лідери країн Заходу, в України є значно більше можливості для маневру…

Такі умови є сприятливими. Можна вибудовувати конструктивний курс на всіх напрямках. Інша справа, що є певні питання щодо кадрового потенціалу. Чи за Януковича зуміють скористатись усіма можливостями, розумінням цієї ситуації і тим, якою мірою дослухатимуться до позицій та вимог, які вже найближчим часом сформулює Росія. Тому тут питання відкрите.

У регіоналів зараз, мабуть, уже ціла черга вишикувалась на посаду міністра закордонних справ. На вашу думку, Петро Порошенко залишиться головою МЗС чи Віктор Янукович знай¬де йому заміну?

Черга, звісно, є. Але професійні якості більшості з фігурантів цієї черги залишають великі сумніви. Багато хто серед тих, кого називають імовірними кандидатами на посаду голови МЗС, не мають достатнього професійного рівня. За винятком хіба що Костянтина Грищенка (Посол України в Росії. – Авт.), який справді є авторитетним і професійним дипломатом високого рівня. А щодо Порошенка, то, звісно, він має шанси, але ці шанси умовні, бо Янукович, володіючи конституційним правом вносити кандидата на посаду міністра закордонних справ, напевно, хоче мати на цій посаді якусь близьку до себе людину. Та все може бути.

Юрій Онишків, журнал «Главред»