Сергій Тігіпко, - незалежно від свого політичного майбутнього, - вже зараз може ввійти в підручники як приклад політика, чия кар’єра залежить насамперед від схильності людей не думати. Себто - почувши якісь твердження чи висновки, автоматично приймати їх на віру, вдячно ретранслювати і навіть обстоювати у суперечках, так і не замислившись над їхнім походженням і обґрунтованістю.

«От якби Тігіпко балотувався замість Януковича...» - історію про те, як тогочасний голова Нацбанку поклав би на лопатки опозиційного кандидата, якби тільки його, а не Януковича, обрав Кучма своїм спадкоємцем, я чув і читав за останні п’ять років не менше сотні разів. Рідше в тій самій конструкції фігурує небіжчик Кірпа. Характерно, що про 100%-ві шанси Тігіпка в 2004-му зазвичай говорять пересічні люди без претензії на статус експерта. Можливо, саме цей міф і допоміг Тігіпкові не зовсім стертися з народної пам’яті й освіжити спогади про себе в 2009-му.

Насправді, попри те, що історія не знає умовного способу, перемога Тігіпка в тій ситуації аж ніяк не очевидна (якщо не простягати умовний спосіб ще глибше в історію і не призначати Сергія Леонідовича прем’єром замість Януковича). У 2002-му Тігіпко був головою однієї з партій у блоці «ЗаЄдУ», який здобув на виборах удвічі менше голосів, ніж «Наша Україна» Ющенка. З нього довелося б так само нашвидкуруч ліпити лідера, як і з Януковича. Популярним політиком у 2004-му він не був, і підтримка «дніпропетровського» «донецькими» і їхнім кількамільйонним слухняним електоратом йому гарантована не була. І чинник «пристойності» я б не перебільшував - замість шапок Януковича на Тігіпка навішали б незаконну приватизацію або ще щось. Можливо, за допомогою фальсифікації йому легше було б приписати перемогу, і хвиля народного обурення була б меншою, але це не те саме, що виграти вибори.

Новітньою модифікацією цього міфу стало поширене твердження: «Тимошенко знімає кандидатуру - Тігіпко легко виграє в Януковича». Чого це раптом? Янукович - політик із найбільшим електоральним капіталом, Тимошенко має менший і повинна залучити вільний електоральний «наповнювач»; Тігіпко ж взагалі має лише «наповнювач», усі його виборці свіжомотивовані і відносно випадкові, він не має команди, партії, не ідентифікується з певними політичними поглядами. Де тут передумови для перемоги? Нема, просто ідея людям подобається.

«Молодий перспективний політик, початківець, нове обличчя». Угу, віце-прем’єр уряду Лазаренка з 1997 року, потім міністр економіки у Ющенка, з 2000 року народний депутат, голова партії «Трудова Україна»... З 2002 голова Нацбанку. Якщо 4-річна відносна (наскільки великий бізнесмен може не стосуватися політики) перерва в політичній діяльності робить людину новою, тоді, звичайно, так. Років йому, до речі, стільки ж, скільки Ющенку було 2004-го.

«Виграв золоту акцію у першому турі виборів». Я ще від жодного експерта, журналіста, політика чи просто розумної людини не чув твердження, що люди, які проголосували за Тігіпка в першому турі, послухаються його рекомендацій щодо того, як голосувати у другому. Всі кажуть протилежне - передати голоси неможливо, а виступ на підтримку Тимошенко чи Януковича лише відлякає виборців, що планували на наступних виборах підтримувати Тігіпка. Наприклад, із опитаних мною користувачів Livejournal лише 3% мають намір виконати подібну рекомендацію кандидата, за якого голосували в першому турі. А ви знаєте хоча б одного виборця, який проголосував 17 січня за Тігіпка і тепер сидить біля телевізора, чекаючи від Сергія Леонідовича настанови щодо другого?

Зрозуміло, що Тігіпка, як персонажа у цілому позитивного для значної частини виборців, обоє кандидатів прагнуть використати як амортизатор негативу, який їх супроводжує. Одна справа - голосувати за страшну невідомість із ручним управлінням Тимошенко чи Януковича, інша - знати, що прем’єром при монстрі, який виграє, буде професійний менеджер, успішний бізнесмен, поміркований, прилизаний і симпатичний Тігіпко. Добряча заспокійлива пігулка для охоплених черговим «свинячим грипом» - страхами перед настанням майбутнього президентства не свого кандидата або небажанням бачити обох. Причому, що характерно, всі без винятку пам’ятають і повторюють, що прем’єра призначають 226 народних депутатів, а більшості у ВР нема ні в Тимошенко, ні в Януковича, до того ж, останній обіцяє розпустити ВР. Але Тігіпка-прем’єра все одно обговорюють так, наче він уже піднімається в ліфті на 7 поверх Кабміну. А варто було б обговорювати той факт, що в Україні в черговий раз почався відвертий і нахабний політичний торг, де голоси виборців, віддані за одного кандидата, намагаються якимось чином конвертувати в підтримку іншого.

Це не всі подібні міфи, звісно. Насамкінець - міф анекдотичний: Тігіпко-молдаванин. Такий самий, як Роман Абрамович чукча. Частина території Молдови - етнічні слов’янські (власне, українські) землі, і Тігіпко - хоч і спотворене (в оригіналі мало би бути Тигипко, з чим погоджується і сам Сергій Леонідович), але цілком українське прізвище. У Синжерейському районі, де він народився, частка українського населення становить до 15%, в усій Молдові - 8,4%. Але ж ми так любимо анекдоти про молдаван :)