Народні збори російської республіки Дагестан цього тижня визначили нового президента – колишнього спікера парламенту Магомедсалама Магомедова.

Новина про обрання президента неспокійної кавказької республіки вважалася б локальною, якби Магомедов не був сином багаторічного керівника Дагестану Магомедалі Магомедова. І, до речі, спікером парламенту він також був за часів, коли його впливовий батько очолював Державну Раду Дагестану. П’ять років тому інший впливовий клан на чолі з колишнім секретарем республіканського комітету КПРС Муху Алієвим потіснив Магомедових. І от тепер вони повертаються з благословення президента Росії Дмітрія Медвєдєва. Повертаються, незважаючи на той факт, що є представниками другої за впливом народності Дагестану, даргинців. Алієв був аварцем. Аварцями були чотири з п’яти кандидатів, запропонованих місцевим відділенням «Єдиної Росії» президенту Медвєдєву. Але він зупинився на кандидатурі даргинця Магомедова. І не випадково.

Російська еліта поступово перетворюється на закриту кланову систему. Коли від влади відходив президент Борис Єльцин, жартували: він передав владу Владіміру Путіну тільки тому, що не мав сина. Розмови про владні амбіції дочки Єльцина, Тетяни Дьяченко, за кілька місяців до призначення Путіна як жарти не сприймали: її майбутній чоловік Валентин Юмашев очолював президентську адміністрацію, і сім’я доньки мала неабиякий вплив на рішення Єльцина. І на вибір кандидатури спадкоємця – також.

Але з часом поняття сім’ї перестало бути фігуральним. Принаймні на Кавказі. Президент Чечні Рамзан Кадиров – син свого батька, Ахмата. Саме на нього поставив Владімір Путін після того, як Ахмат Кадиров загинув під час вибуху на стадіоні Грозного. Відразу Кадирова президентом зробити не могли – він був занадто молодим, і законодавство Чечні просто не дозволяло йому обійняти вищу посаду в республіці, проте Кадиров-молодший упевнено крокував до влади. Самодержавним господарем республіки Кадиров став у кривавій боротьбі з іншими кланами: впливові брати Ямадаєви гинули під кулями невідомих. Однак навіть інформація про можливу причетність соратників Кадирова до цих вбивств нічого у його політичній долі не змінила.

Магомедсалам Магомедов також очікував кілька років, щоб отримати політичну спадщину батька. Звісно, самодержавним господарем Дагестану він не буде – у республіці занадто складний національний склад, та й серед самих даргинців, аварців і кумиків немає повної єдності. Однак всі розуміють, що президент Дагестану відіграє першу скрипку у владі, і до нього доведеться уважно прислухатися і місцевим чиновникам, і місцевим бізнесменам.

Що важливо: внаслідок появи Кадирова-молодшого на чолі Чечні республіку цілком заспокоїти не вдалося. Незрозуміло, чи вдасться Магомедову-молодшому заспокоїти Дагестан. Адже сімейне правління одного клану означає автоматичне послаблення позицій решти. А інші зацікавлені у постійній дестабілізації, щоб продемонструвати Москві: її обранець заводить ситуацію у глухий кут. Проте у Кремлі є два кавказьких рецепти. Або війна, мати рідна, або опертися на якийсь сильний клан, сподіваючись, що він розчавить всіх незадоволених – і сепаратистів, і радикальних ісламістів. Проте клан бореться не стільки з ними, скільки з тими, хто також розраховує на підтримку Москви. Саме вони – найбільші конкуренти Кадирова, а тепер – ще й Магомедова. Саме вони намагаються зробити все, щоб стабільності не було.

Чи можна діяти на Кавказі інакше, не перетворювати його на землю кланів? Можна – доводить досвід нового інгуського президента Юнус-Бека Євкурова. Інгушетія, поруч із Чечнею та Дагестаном, – ще одна неспокійна республіка російського Кавказу, де майже щодня чути про вбивства і вибухи. Президенту Медвєдєву довелося відсторонити від влади колишнього керівника республіки Мурата Зазікова та його родичів після зухвалого вбивства власника опозиційного Інтернет-видання просто у міліцейській машині. Приїхав Євкуров, військовий, який майже в Інгушетії не жив і з клановими інтересами пов’язаний не був. І що ж – його оточили таким контролем з центру, що інгуському президенту доводиться маневрувати між Москвою та інтересами власної республіки, практично не маючи можливостей для самостійних дій. Кремль довіряє тільки феодальному Кавказу. Тому що й сам – центр феодальної держави. Що з того, що у Бориса Єльцина не було синів? Спадкоємець у нього все ж таки був...

Віталій Портников, журнал «Главред»