Чому традиційним місцем натурних кінозйомок в Україні є Крим? Там знімають до 50 фільмів на рік - причому працюють групи з багатьох країн. Кажуть, це тому, що там багато сонця, є всі можливі ландшафти, а головне - акторам і всій групі є де відпочити. Ще активно фільмують Кам'янець-Подільський і Хотинський замки. Але того всього добра повно і на Закарпатті.

Відмінність, мабуть, в іншому. Там знайшлися небайдужі люди, котрі змогли перетворити свою місцевість на кінематографічний бренд. Знімають і на Закарпатті, звичайно, немало. Але повнометражних художніх фільмів було не так вже й багато. Ще у чехословацькі часи в Колочаві зняли "Марійку-невірницю", а в радянську добу на Хустщині - комедію "Трембіта". Знімали в нас окремі епізоди "Ватерлоо", "Війни та миру", та "Сімнадцяти миттєвостей весни". Можна пригадати ще дещо. В Ужгороді у вісімдесяті зняли розвідницький бойовик "За два кроки від раю" та молодіжний фільм-застереження про наркоманів. Але стабільного кінематографічного процесу налагодити так і не вдалося, хоча наприкінці вісімдесятих група ентузіастів висунула ідею створити кіномістечко на базі Боздоського (тоді Комсомольського) парку. Але все так і залишилося у мріях.
Тільки цього року місцевий режисер Ілля Юрковецький започаткував 10-серійну сагу про "бандитські дев’яності" в Ужгороді. Це екранізація давно написаного, але не опублікованого роману Володимира Бедзіра "Баламутовські хроніки". Наразі знято пілотний варіант (демо-версію на 40 хвилин) першої серії - "Маестро". Фільм починається з видовищної автоаварії, за якою слідують інші бурхливі події, котрі врешті-решт завершуються абсурдними смертями більшості персонажів. У наступних серіях ці події отримують різноманітні несподівані продовження, дається їхня передісторія, один із "загиблих" воскресає. У фільмі задіяні наші професійні актори - А.Рошко, О.Мавріц, В.Васильєв, І.Ібер та інші.
Окрім них, в окремих епізодах залюбки знялися реальні праціники ДАІ. Остання взагалі була єдиною офіційною структурою, яка надала яукесь спряиння творчій групі. В основному же все трималося на творчому ентузіазмі авторів, на їхній вірі у власні сили та на особистих зв'язках. Технічний бік справи забезпечували три фахові оператори та майстер відеомонтажу. Музику пише знаний композитор В.Теличко. Помічник режисера Євген Мацола каже, що кіно витримано десь у стилі Кустриці, бо головною метою було передати закарпатську специфіку, наш колорит, але не через якусь архаїку, а так, як воно переломлюється у сучасному житті. Знімався фільм в рекордні строки - півтора місяці, потім два місяці монтувався.
Журналістам автори продемонстрували лише окремі ударні епізоди зі свого фільму. Кажуть, що це не так закінчений продукт, як проект-заявка для майбутніх інвесторів. Збираються зараз їхати на пошук їх до київських і московських кіностудій. Грошей загалом потребують не так вже й багато - аби купити професійну апаратуру і оплатити роботу персоналу. Таким чином і можна буде започаткувати власну кіностудію в Ужгороді. А це і різке піднесення престижу області, і підвищення її привабливості для туристів, і збільшення впізнавності її міст і сіл, а отже і зростання інтересу до них.
Наразі проект дещо нагадує остап-бенедерівськиі Нью-Васюки, але якщо він почне реалізовуватися, то скепсис поволі зникатиме. По суті, всі застереження зводяться до одного-єдиного: такого, мовляв, на Закарпатті ще ніколи не було, та й у масштабах цілої України це виглядає надто амбітно. Але згадаймо про нічим колись непримітну окраїну Лас-Вегаса під назвою Голівуд - її змінили такі ж ентузуасти. В Україні ж буквально днями повідомили про завершення 100-серійної мелодрами для телебачення.
Вона мала би вийти значно раніше, але строки було змазано нинішньою кризою. Якщо закарпатцям вдасться осідлати післякризову хвилю, вона може винести їх доволі далеко. Кінець кінцем, наш край здатний продукувати не тільки ліс і мінеральну воду, а й інтелектуальний, місцевий продукт. Свого часу тут виникла закрпатська школа живопису, зараз бурхливо розвивається фотомистецтво, то чому б не зробити і третього кроку - до кіно?