Протягом останніх кількох років вийшли друком унікальні за змістом і фундаментальні за кількістю пізнавальної інформації такого роду книжки. Їх цінність сьогодні у першу чергу полягає у туристичній необхідності, що продиктовано вимогою часу. Влада вже давно зрозуміла, що потрібно інвестувати туристично-рекреаційний сектор, який згодом стане чи не єдиним найприбутковішим джерелом поповнення обласного бюджету. І видання подібної друкованої продукції повинно стати таким собі путівником для допитливого туриста у плані пізнання історії та побуту сіл і містечок нашого краю. Розглянемо деякі з них.

ХУСТ ОЧИМА ЧЕГЕЛЯ

Не відкрию особливої таємниці, що першій столиці Карпатської України присвячено чимало досліджень істориків і карпатознавців. Більше того, існує навіть “Історія міст і сіл УРСР. Закарпатська область”, в якій вміщені скупі відомості про населені пункти Закарпаття. Про історичний Хуст можемо прочитати у книжечці Миколи Вегеша і Володимира Задорожного “Велич і трагедія Карпатської України” (Ужгород, 1993), Юліана Химинця “Закарпаття – земля української держави” (Ужгород, 1991), Петра Стерча “Карпато-Українська держава” (Львів, 1994), “Заповіт Срібної Землі. Карпатська Україна в боротьбі за незалежність”, що побачила світ у серії “Подвижники національної ідеї” (Львів, 2001) та ін.

Сьогодні ж маємо можливість подивитися на Хуст очима ужгородського шкільного інспектора С.М. Чегеля, який підготував про нього до друку рукопис ще в 1938 році, зазначаючи у вихідних даних: “Видано старанням окружної ради і міського уряду в м. Хусті”. Рукопис цей 65 років зберігався як реліквія в рідних перекладача і довгий час залишався невідомим широкому колу читачів. Його значимість важко перебільшити. І не тільки тому, що це – перше зібрання І.Душанеком відомостей про історію міста Хуста і жупи.

Праця “Наш Хуст” побачила світ у 2004 р. в Бібліотеці журналу “Слово” тиражем 1100 примірників. Упорядники О.Мункачі та М.Попадинець у передмові зазначають: “Оприлюднюючи рукопис С.М. Чегеля та маловідомі версії й дослідження про м. Хуст і Хустщину наших сучасників – робимо це без коректур та інших змін, подаючи їх у такому виді, як вони були написані. Утримуємося ми й від коментарів до них, залишаючи можливість читачам самим розібратися, що до чого”.

Читач у цій праці може довідатися про історію створення замку і жупи, Людовика Великого і битву біля Рогача, династію Ракоціїв, князя Іоанна Кеміня, графа Емеріха Текельї, перебування Хуста під владою Відня. Крім того, у книжці розповідається про Хуст сьогоднішній. Видання ілюстроване фотографіями 20-30-х рр., де споглядаємо древній Хуст з різних ракурсів.

Видавці і спонсори книжки “Наш Хуст” упевнені, що ця праця сколихне творчу думку краян і дослідники напишуть ґрунтовні історії зведення кожної архітектурної пам’ятки минулих століть, та й початку третього тисячоліття.

РОМОЧЕВИЦЯ: ВІД НАЙДАВНІШИХ ЧАСІВ ДО СЬОГОДЕННЯ

Мова піде про однойменну книжку Михайла Алмашія, де розповідається про типове підгірне село, розташоване на південному сході Мукачівського району в 15-ти кілометрах від райцентру.

У першу чергу, Ромочевиця славиться своїми видатними земляками, які власними зусиллями проклали собі дорогу у вищий світ. Чи знаєте ви, що екс-міністр МНС, депутат Верховної Ради України багатьох скликань Василь Дурдинець родом із цього села? У книзі йому приділена чимала увага і подана його біографія. Також тут вміщені ґрунтовні матеріали з фотоілюстраціями про музичну династію Турянинів, інших відомих персоналій родом із мальовничого села на Мукачівщині.

Автор Михайло Алмашій уже з першої сторінки заохочує до читання. Видання чітко структуризоване. Спочатку ми заглиблюємося в історію заселення, розглядаємо село на карті району. Далі цікаво подана розповідь про народну освіту і зародки педагогічних ідей, змальовані золоті сторінки сільського спорту. Опісля перед нами постає чітка картина способу життя жителів Ромочевиці, зокрема, представлена інформація щодо особливостей життя, господарської діяльності, народних ремесел, традицій, звичаїв, обрядів, духовності...

В одній зі статей “Ромочевиця на карті району” автор пише: “На прикладі Ромочевиці можна яскраво й чітко простежити, як поступово відбувається асиміляція у найширшому обсязі цього поняття, тобто руйнування морально-психологічної атмосфери, економічних, адміністративних, господарських чинників, культурно-освітніх та спортивних традицій, звичаїв і обрядів, традицій місцевого самоврядування, характерних для минулих періодів історії села...”

Між іншим необхідність “Ромочевиці” М.Алмашія в книжковому фонді виявляється ще й у тому, що в уже згаданій нами “Історії міст і сіл Закарпаття” (Київ, 1969) не знаходимо жодних відомостей про цей населений пункт. Там вміщені тільки куценькі адміністративно-господарські і економічні показники, які не дають найменшої уяви про них. Тож історико-етнографічний нарис Алмашія ніби продиктований самим часом і являє собою широкий спектр інформаційно-довідкових історичних відомостей.

Уперше село згадується в латинському тексті 1451 року. В історико-краєзнавчому нарисі “Тур’я-Ремета” Юлій Кул детальніше оглядає його древню минувшину, пізнаючи його славу, самобутність, красу, велич, прислухаючись до спогадів старожилів, віддаючи шану тим, хто творив сторінки літопису села.

Видання чітко дає можливість простежити, як прогресувало село у своєму розвитку. Тут ми знаходимо і відповідь на питання, чому село одержало саме таку назву, дізнаємося про символи влади – печатки. До слова, на одній із них зображено черепаху – символ неквапливості, спокою і мудрості. На іншій, яку віднайшли у Будапешті, бачимо зображення Федора Фекети. І кожна з них має свою неповторну історію й цінність.

Переважній більшості наших краян Тур’я-Ремета відома постаттю легендарного листоноші Федора Фекети, який пішки ходив за поштою в Ужгород. Щоб скоротити дорогу завдовжки 28 кілометрів, він ішов гірськими стежками... Вдячні односельці увічнили пам’ять про нього барельєфом. Меморіальна дошка листоноші встановлена на зовнішній стіні церкви, відлита на місцевому чавунноливарному заводі. Звичайно, у книжці Ю.Кула про цю унікальну постать, яка навіки прописалася в історію Тур’я-Ремети, написано більш докладно.

Також ми простежуємо поступ Туря-Ремети у сільськогосподарській галузі. Перед нами відкривається масив інформації про діяльність кінного заводу, колгоспу з витягами відповідних документів, фотографій, листів, вирізок з періодики того часу. Вагомим джерелом інформації, яким керувався автор, були й спогади старожилів села. У книжці вони виокремлені під назвою “Криниця спогадів”. Одним словом, читач, гортаючи сторінки книжки Юлія Кула, не помре від скуки. Бо кожна стаття написана цікавою оповідною мовою, яка ніби передає життя села у різні його періоди.