Тепер ми знаємо правду про Карпатську Україну, а ще два десятиліття тому радянські історики, під впливом тодішньої ідеологічної системи, фальсифікували, перекручували події, називаючи Августина Волошина буржуазним націоналістом і зрадником. Лише зі здобуттям Україною незалежності люди дізналися про правдиву історію, про героя Волошина, а не зрадника, про мужність захисників молодої держави.

Спалах національної самосвідомості і боротьби за незалежність за Карпатами спонукали людей до творчості. Чимало було складено пісень, присвячених Карпатській Україні. Разом з тим, улюбленими піснями місцевих жителів стали "Ще не вмерла Україна", "Боже великий, єдиний", "Ой у лузі червона калина", "За Україну", "Віє вітер, віє буйний" тощо.
       
Фольклорні твори про Карпатську Україну збирав під час своїх експедицій доктор мистецтвознавства Іван Хланта. Він упорядкував та підготував тексти для книги, яка стала першим систематизованим виданням зразків фольклорних і літературних творів про Карпатську Україну. "Минулося , та не забулось." - така назва цієї книги, яка побачила світ у видавництві "Карпати".

Перший розділ видання називається "Гей, там на горі Січ іде.". Він містить близько ста пісень з нотами, присвячених Карпатській Україні та пісень патріотичних, що будили національну самосвідомість, закликали любити і боротися за свою Батьківщину. Особливо вирізняються стрілецькі пісні, які активно вживалися на Закарпатті у 30-х роках минулого століття. Іван Хланта поділяє їх на такі різновиди: пісні заклики, пісні-гімни, пісні-реквієми, стрілецькі колядки тощо.

                            У Карпатах радість стала, да гей!
                            Україна там постала, да гей, - такими рядками з пісні прославляв народ утворення Карпатської України, і молився:

                            Боже великий, єдиний,
                            Нам Україну храни,
                            Волі і світу промінням
                            Ти її осіни.

Та не було спокою маленькій країні за Карпатами. Ворог нахабно прийшов на цю землю:

                            Ой з-за гори хмара встала.
                            То не хмара - ворожа навала.

І був нерівний бій між молодими патріотами, захисниками рідної землі  й  угорськими окупантами. Здавалося, не лише люди, але й уся природа тремтіла від неспокою:

                            В горах грім гуде, хоч зима паде,
                            Землю спороли гармати.
                            Гримить війна, дуднить луна,
                            Дрижать ранені Карпати.

Великою трагедією закінчився той бій і він теж оспіваний у одній з народних пісень:

                            Бодай ті мадяри не зазнали долі,
                            Стріляти вкраїнців на Красному полі.
                            Січовиків славних по полю стріляли,
                            Поранених хлопців у Тису вкидали.

Про безжалісну розправу над січовиками розповідається у переказах, бувальщинах та легендах, які увійшли до другого розділу книги "Минулося, та не забулось." під назвою "Умираю за те, що любив свою Україну.". Ці короткі твори, зібрані Іваном Хлантою у різних селах Закарпаття, дають читачеві чіткі уявлення про напружену обстановку, у якій опинилося Закарпаття у 1939 році. У своїх переказах люди також згадують неймовірну радість і надію, що на рідній землі запанує свобода, згадують президента Карпатської України Августина Волошина, патріотизм січовиків, формування січових загонів у різних селах, кровопролитну боротьбу з ворогом, знущання над січовиками. Ось, у переказі "У Гроп'єнці над Кокирчем", записаним Іваном Хлантою у селі Білин Рахівського району від Івана Доробана, є свідчення про звірську жорстокість угорських фашистів. Захопивши у полон кількох січовиків, вони почергово відтинали їм вуха, ніс, язик, видовбували очі. Великих мук зазнали ті невинні люди.

"І все ж перед Богом схилю я коліна за те, що Вкраїна Карпатська була" - так упорядник назвав третій розділ книги, до якого увійшли літературні твори про Карпатську Україну Зореслава, Василя Ґренджі-Донського, Івана Ірлявського, Спиридона Черкасенка, Івана Колоса, Юлія Боршош-Кум'ятського, Федора Моґіша, Миколи Рішка, Костя Вагилевича, Андрія Патрус-Карпатського, Осипа Мускура, Федора Рошковича, Ярослава Бандуровича, Михайла Качуряка, Станіслава Гординського, Омеляна Чонки, Петра Скунця, Карпа Копинця, Федора Ньорби, Василя Скрипки, Івана Козака. Цей розділ книги містить близько ста поетичних творів, які осмислюють подію проголошення Карпатської України, її велич і трагедію, а одноактова історична драма Івана Козака "Кривавий березень" переносить читача у далекий 1939 рік.

"Минулося, та не забулось." - цінне видання, адже подібної збірки фольклорних і літературних творів про Карпатську Україну ще не було. Лише зараз, коли на державному рівні відзначалося 70-річчя важливої історичної події, знайшлися кошти на видання книги. Вона вже зацікавила широке коло громадськості, а передусім педагогів, учнів, студентів, людей, що захоплюються історією та фольклором і, звичайно, колективи художньої самодіяльності.