Сучасній українській громадськості село Осій відоме як батьківщина знаного закарпатського співака, народного артиста України Івана Поповича. І дійсно. Тільки одна така постать здатна прославити будь-який населений пункт. Та за свою 800-літню історію з Осою вийшло чимало, як раніше говорили, «справжніх» людей – майстрів своєї справи. Чого тільки варті мудрий учений Федір Потушняк чи епатажний письменник Іван Петровцій. Всі вони роблять вагомий вклад як в розвиток села, так і нашого краю та України загалом.

27 жовтня осійці відзначили день свого населеного пункту. Тож привід зустрітися і згадати за кухлем пива минуле був більш ніж суттєвий. Розпочали свято спортивно-масовим заходом, в якому взяли участь юні спортивні зірочки та ветерани спорту Осою та Ільниці. І хоч дощова погода негативно вплинула на повноцінні змагання з волейболу, та пристрасті на змаганнях з шахів та настільного тенісу розгорілися не на жарт. Головним арбітром з шахів виступив 20-разовий чемпіон Іршавського р-ну та учасник загальнообласних та всеукраїнських змагань Михайло Матіко. Він відзначив хороший рівень юних спортсменів:

–У нашому селі є хороші традиції як з футболу, так і з шахів. Так, Андрій Бойко у 30-х роках ХХ століття грав у Бельгії в одній з тамтешніх команд, а Василь Магурський виступав за французькі команди. Обидва вони, повернувшись в рідне село, організували тут футбольну команду і відтоді цей вид спорту – невід’ємна частина життя села. Продовжувачами їх справи у 40-х роках ХХ століття були Іван та Юрій Варцаби. В шахи наші односельчани почали грати ще в 20-х роках ХХ століття. І саме в минулому столітті чемпіоном Закарпатської області був кандидат у майстри спорту Василь Деяк. При нашій школі діє гурток із шахів, де діти підвищують свою майстерність і грають на рівні 2-3 розрядів. Хотів би виділити переможця сьогоднішніх змагань Василя Зейкана, який у затяжній фінальній партії зумів таки дотиснути свого односельця Івана Черничка. Обидва вони тренуються в Івана Матіка.

Родзинкою ж стали змагання на велосипедах та естафети серед найменших спортсменів – вихованців дитячого садка.

Далі увага глядачів була привернута до концертної сцени, яку встановили в самому серці села – біля сільської церкви. Розпочав мистецьку частину свята сільський голова Василь Турянин, який у вступному слові відзначив:

–Сьогодні у нас надзвичайне свято. Перша згадка про наше село датується далеким ХІІІ століттям. А це вже 800 років довгої історії, коли було по-різному: як хороше, так і погане, але завжди люди нашого села були згуртованою громадою і виходили зі всіх труднощів з честю. З нашого села вийшло чимало відомих постатей. Сьогодні один з них серед нас – Іван Попович. Я вручаю йому звання почесний громадянин села. Це дає ряд пільг і водночас зобов’язує його не забувати про нас. Сьогоднішнє свято могло б і не відбутись, але воно пройшло вдало, тому що мені допомагала його організувати віра в Бога і в вашу підтримку. Ми вирішили провести його не на сільському стадіоні, а тут – біля цього прекрасного храму. Це перший раз у нас така сцена і такий потужний драйв. Навіть не знаю, коли ще зможемо організувати таке дійство.

Далі Василь Турянин разом із народним артистом Іваном Поповичем вручили почесні грамоти людям, які зробили найвагоміший вклад у розвиток села. Серед них – і керівник місцевої ЗОШ Марта Маргіта, яка дістала незабутні враження, отримуючи грамоту з рук народного артиста України:

– Це щось особливе. Ніколи навіть і не думала,що коли-небуть отримаю грамоту з рук самого Івана Поповича. Та ця нагорода не тільки моя заслуга, а й всього нашого колективу та талановитих дітей.

Далі зі сцени дарували глядачам музичні твори вихованці місцевої ЗОШ та музичної школи. Антоніна Скраль навіяла на присутніх ностальгію піснею Володимира Івасюка «Рідний край». Валентина Мороз нагадала про сімейні традиції піснею « Мама». Не забули і про любителів азійської екзотики. Для них дівчата продемонстрували майстерність у виконанні танцю живота. Місцева зірочка Віталіна заспівала про чарівне зілля, яким вона причарувала хлопця, та про те, як поєдналися їх серця. В продовження теми гості з Тячівщини, сімейний дует Руслан та Віталія Пущинські, заспівали про дівоче щастя та весілля і традиційну святкову пісню про чарку: звичайно, одну, а не більше. Віталія Пущинська була вражена прийомом місцевої публіки:

–Тут дуже веселі, доброзичливі і щирі люди, такі як, скажімо, у нас, на Тячівщині, в селі Криве, в Хусті, Мукачеві, і навіть кращі. Наш сімейний дует перемагав на фестивалі «Мелодії двох сердець», та коли виступаєш на Закарпатті-серце радіє.

Андрій Кулаков з Донецька виконав наповнену глибоким сенсом життя пісню «Лелеки». Далі на радість юних шанувальниць на сцену вийшов переможець телепроекту «Шанс» 2006 року Володимир Рибчук з Івано-Франківщини, який настільки вразив місцевих дівчат, що вони в антрактах буквально оточили його зі всіх сторін з рішучим наміром отримати автограф. Завітала на свято і заслужена артистка України Мирослава Сливка, яка, в свою чергу, причарувала своїм співом чоловічу частину аудиторії. Вона з радістю повертається в рідний край:

–Я сама народилася в місті Хуст, але зараз проживаю в Києві. Мені село Осій дуже подобається. Хочу відзначити, що Іван Попович балує публіку в своєму селі. Жодний народний артист так часто не співає для своїх земляків, як це робить він для своїх односельчан. Сьогодні я співала про любов, а найулюбленіша в моєму репертуарі пісня, яку для мене написав «отаман Карпат», – «Чаклунка».

Головною ж зіркою свята був народний артист Іван Попович. Отаман Карпат завжди простий у спілкуванні з земляками, так завів присутніх, що вони ніяк не хотіли відпускати його зі сцени. Він виконав пісні як відомі, так і нові. Народний артист поділився своїми враженнями від свята:

–Я дивлюся, як Україна розквітає і стає на ноги, так і моє рідне село Осій піднімається. Ми з Василем Турянином узгодили мої гастролі зі святом в селі Осій, щоб я зміг особисто привітати земляків 27 жовтня з їх 800-літтям. Я думаю, що сьогодні на концерті, який тривав понад 4 години, було близько 15 тисяч людей. Серед глядачів я бачив, крім осійців, жителів Ільниці, Білок, Імстичева, Великого і Малого Раківця, Броду, Іршави, Мукачева й Ужгорода. Я тішуся з того, що про Осій говорять не тільки як про туристичне село, а й як про мистецьке. Переді мною дуже класно виступали діти, а моя сусідка Віталінка матиме хороше майбутнє. Осійці спекли і подарували мені величезний торт.