За останні століття велика частка українців підзабула свої національні традиції. Винятково з кращого боку постає Західна Україна, де у віддалених куточках, не підвладних цивілізації, зберігають та шанують народні обряди. Шанують традиції предків і на Закарпатті, де поєднані традиції різних народів. В неділю, 4 жовтня, у Вишкові святкували традиційне угорське національне свято винограду під екзотичною назву сюреті-бал.

До свята готувались заздалегідь і розпочали ще в обідню пору, коли на сільських вулицях молоді хлопці та дівчата їздили колоною на підводах та верхи на конях. У мене, як пересічної людини, склалось враження, ніби я опинився у 18-19 столітті. Хаотичності моїм думкам додавало незнання угорської мови. Збагнути, що ж насправді коїться навколо, мені допоміг один з організаторів свята–директор селищного будинку культури Йосип Барна:

– Це традиційне угорське свято. Я вже 40 років беру участь в його організації. Але його корені беруть початок ще з часів Австро-Угорщини. за два неділі до свята ми готувались. Молодь вивчала угорські мелодії, серед яких найвідомішою є угорська національна пісня «Дозрів, дозрів чорний виноград». Сьогодні зранку вони одягли угорські національні червоно-білі костюми і збираються біля реформаторської церкви. Далі – хто верхи коні, хто сидячи на підводах їздили колоною по селищу, сповіщаючи, що чорний виноград дозрів і час йти на «Сюреті-бал». Їх пригощають – кого вином чи іншими гостинцями.

У цьому році мешканці села зустрічали на своїх вулицях чотири підводи і пять вершників: загалом 30 хлопців та дівчат. Далі свято перемістилось на селищний стадіон, де місцева футбольна команда порадувала вболівальників хорошою грою та перемогою над одною з кращих команд області – ФК Середнє. Тут же розмістили виставку винограду, де мій погляд одразу привернули два величезні грона винограду вагою близько 5-10 кілограм, складені з маленьких грон, та виноградник, на якому окрім винограду були яблука та груші. Привітав жителів селища та гостей з початком свята вишківський селищний голова Карло Сойко, який відзначив, що це свято входить до комплексу заходів, які проводяться в останній час для збереження народних традицій національностей, які проживають у селищі. Далі хлопці та дівчата в угорському національному вбранні запросили всіх присутніх до танцю. Під звуки угорських національних мелодій, з яких найвідомішим є чардаш, вони заводили такі хороводи, що чутно було аж до Хуста. Енергії місцевих дівчат може будь-хто позаздрити. В той же час вони встигали ловити «злодіїв», які вирвали виноград чи яблуко з імпровізованого виноградника. Їх вони вели до умовного судді, якому спійманий на крадіжці мав сплатити суму, встановлену суддею, в залежності від заможності «злодія». Найбільше на крадіжках цього вечора потрапляли в обійми правосуддя молодь та діти. Змушений був сплатити штраф і місцевий житель Отелло Голубко:

– Мій син украв яблуко і я заплатив штраф 4 гривні, що є не надто збитково для моєї кишені, але згодиться для загальносільського блага. Я кожного року беру участь у святі, і дуже часто попадався на крадіжках, хоч у житті керуюсь принципом: краще заробити, ніж украсти.

Такі рольові ігри мають певний виховний характер для молодого покоління. Близько 12 години ночі дійшла черга і до згадуваних габаритних грон. Їх продавали з аукціону, який розпочали з кількох гривень і в кінці виторгували за них для сільського фонду близько 600 гривень. Також для молоді проводили інші рольові ігри. Таке дійство до глибини душі вразило як мене, так і гостей свята, серед яких були і наші краяни, і гості з-за меж нашої області. Василь Відрашко приїхав на свято з містечка Рені, що на Одещині:

– Я приїхав з півдня України. Живу, як і місцеві жителі, за 7 кілометрів від кордону. Дуже весело на цьому святі, яке дуже цікаве з точки зору народних традицій. Робота, яка тут проводиться, варта поваги. Мені подобаються місцеві жителі, які дотримуються старовинних звичаїв. Хоч я румун за національністю, але дуже люблю цей народ.