В  управлінні охорони здоров’я Закарпатської облдержадміністрації щодо цієї проблеми розповіли, що в країні є певні етапи надання медичної допомоги. (Ідеться при цьому про пацієнтів, котрі не потребують екстреної допомоги.) Насамперед людина звертається до свого сімейного лікаря. Той, у разі потреби, направляє пацієнта до міської чи районної поліклініки, ну а вже звідти, знову ж таки – якщо треба, відряджають до закладів обласного підпорядкування. Якщо й там не можуть допомогти, дають направлення до загальнодержавних лікувальних установ.

Отже, найпершим консультантом є сімейний лікар, якого ще багато хто за давньою звичкою називає дільничним. За ним зазвичай числиться від 1200 до 1500 чоловік. Переважно на дільницю сімейного лікаря люди закріплюються за реєстрацією в паспорті. А відповідно до числа офіційно зареєстрованих мешканців і розподіляються кошти з місцевого бюджету на їхні медичні потреби. Наприклад, в Ужгороді минулого року офіційно проживало 116,3 тис. чоловік, тож і гроші торік передбачалися саме на таку кількість людей.

Здавалося б, схема продумана добре. Але її автори не врахували, що чимало людей зареєстровано в одному місті чи селі, хоч живуть в іншому. Багато тих же студентів Ужгорода чи Мукачева, закінчуючи виш, не повертаються на малу батьківщину, а влаштовуються на роботу в місті, орендуючи житло. На щастя, молоді люди не так часто хворіють, але саме вони, в разі чого, першими стикаються з відмовою лікаря в огляді чи консультації, бо «ви у нас не прописані».

«Якось відчув неприємний біль у районі серця, – розповідає свою історію «неофіційний» житель Ужгорода Руслан, що закінчував тутешній виш. – Не прописаний, тому відразу пішов до обласної поліклініки. У реєстратурі мені відповіли, що без направлення з району взагалі не приймуть. Пішов до міської лікарні: там сказали звернутися до свого сімейного лікаря. Коли сказав, що прописаний у Мукачеві, порадили... йти в обласну лікарню». Руслан таки мусив поїхати додому й витратити півробочого дня, щоб посидіти 5 хвилин у свого лікаря. Фахівець швидко визначив, що у хлопця всього лиш міжреберна невралгія. Русланові ще пощастило, що прописаний у Мукачеві, бо якби, наприклад, у Рахові, то в один день точно б не вклався.

На пряме питання, чи має пра¬во звертатися людина до міської чи районної поліклініки, якщо не зареєстрована на її дільниці, заступник начальника управління охорони здоров’я облдержадміністрації Анна Романко відповіла, що стаття 6 «Основ законодавства України про охорону здоров’я» від 19 листопада 1992 року гласить: кожен громадянин нашої держави має право на охорону здоров’я, зокрема «кваліфіковану медико-санітарну допомогу, включаючи вільний вибір лікаря, вибір методів лікування відповідно до його рекомендацій і закладу охорони здоров’я». Крім того, жоден ескулап не має права відмовляти в наданні допомоги пацієнтові, якщо його стан загрожує життю, адже давав клятву Гіппократа.

Тож коли вам відмовляють у поліклініці щодо консультації, сміливо можна посилатися на цей пункт: у реєстратурі мають завести картку одноразового відвідування й дати направлення до спеціаліста. Якщо відмовлять, підіть до головного лікаря, коли ж і так питання не вирішиться, слід звернутися зі скаргою до відділу охорони здоров’я відповідної райдержадміністрації, міськвиконкому або управління охорони здоров’я ОДА. Водночас медики закликають з розумінням ставитися до заведеної ієрархії: якщо всі масово почнуть звертатися до «не своїх» лікарів, то хаосу не уникнути.

До речі, начальник відділу охорони здоров’я Ужгородської міськради Ірина Столярова у прес-центрі «Нове Закарпаття» зазначила, що фінансування цієї сфери в Ужгороді безплатного лікування жителів інших районів області не передбачає. Шкода, та міські чиновники не врахували, що більшість «мешканців інших районів», працюючи в обласному центрі, платить податки саме до його скарбниці, а не до бюджетів своїх районів. Тож і право на безплатну меддопомогу у місті мають не менше, ніж «офіційні» ужгородці.

Згідно із законодавством, лікарня, яка прийняла «не свого» пацієнта, має визначити витрати на нього й пред’явити на відшкодування закладові, де пацієнт перебуває на обліку. Хоч на практиці це, як правило, не спрацьовує: медустанова відмовиться переказувати гроші, мотивуючи тим, що її спеціалісти могли б надати таку саму допомогу. До речі, на Закарпаття такі запити час від часу надходять із Івано-Франківщини та Львівщини.

Хоч, утім, ми говоримо не так про лікування, як про медичні консультації: через них бозна-яких втрат лікарня не зазнає. Тож, коли сімейний спеціаліст за багато кілометрів від вас, звернутися до найближчої поліклініки можна. І багато хто саме так і чинить, домовляючись безпосередньо з фахівцем. Хоч це можна зробити й без «домовленості», а відповідно до вимог законодавства.

P.S. Тішить, що як ідеться про екстрену медичну допомогу, то її зобов’язана надати всяка лікарня України незалежно від того, де людина прописана. І поготів – якщо пацієнта доставила машина швидкої. Принаймні так велить Закон. Що ж маємо на практиці – зовсім інша тема.

Ярослав ГУЛАН , "Старий Замок "Паланок"