Отже, жителі Миколаївської області тривалий час голосували виключно за проросійські сили. У 1991 році – виступили за Україну в складі СРСР та обрали Кравчука. 1994 року проголосували за Кучму, а 1999 року, коли виявилось, що Кучма "бандеріво-петлюріво-мазепинець", область віддала голоси лідеру КПУ Симоненку.

Та все ж в області, де проживає близько 80% українців процес "повернення" повільно, але йшов. Перші сигнали прийшли з півночі області. У місті Первомайську центральна вулиця тепер носила ім’я Грушевського, а центральний майдан смт Криве Озеро перейменували на майдан Незалежності (в жодному іншому населеному пункті області таких кроків не було зроблено і по нині).

Вже під час голосування 1999 року мешканці Кривоозерського району найменше проголосували за Кучму серед усіх районів області. А у 2002 році, коли на парламентських виборах вся область голосувала за КПУ, лише Кривоозерський район вперше проголосував не так, як решта районів. В ньому перемогла СПУ.

У 2004 році 53,5% в районі отримав Ющенко, а не Янукович. Більше того, у 2004 році до Кривоозерського району приєднався сусідній Врадіївський, де теж переміг Ющенко (49%), а не Янукович (46,5%).

За тенденцією 18 років наступними для переходу до проукраїнської частини України ставали Первомайський район та Херсонська область, в якій вже 2004 року Янукович переміг Ющенка лише в співвідношенні 51% до 43%. Але 2010 року цього не сталося.

Більше того, в багатьох районах та областях відбувся певний відкат проукраїнських сил. Вибори 2010 року засвідчили регрес Херсонської області до рівня 59% Янукович проти 33% у Тимошенко та втрату проукраїнською Україною двох вищевказаних районів Миколаївської області (Янукович-Тимошенко: 61%-34%).

Політологи твердять, що причини цього явища загальні – криза та сварки в проукраїнському таборі. Але не слід повністю скидати з терезів те, що проросійський табір, відчуваючи, що українці все більше хочуть бути українськими українцями, а не російськими, почав активно протидіяти українській культурі.

З 2006 року проросійські сили, які прийшли до влади в місцевих радах Півдня та Сходу ухвалили масу рішень щодо розвитку російської культури в Україні і ліквідації проукраїнського руху.

Обласні ради Донецької, Запорізької, Харківської, Миколаївської, Луганської, Херсонської областей визнали російську мову регіональною.

В цих областях приймали рішення про оголошення "території поза НАТО" і ухвалювали програми з розвитку російської культури, якими передбачали заборону переведення шкіл на українську мову, виділення коштів на закупівлю літератури в Росії, відправлення дітей для "духовного очищення" в російські дитячі табори тощо.

В Одесі встановили пам’ятник Катерині ІІ.

Дехто з миколаївських політологів вважає, що проросійський табір не дасть українцям на Півдні і Сході України повернутись до української культури і вони будуть орієнтуватись на російську історію, політичну, економічну позицію, що зрештою призведе до розколу України. Ризикну не погодитись з таким твердженням.

Кривоозерський та Врадіївський райони у 2004 році політично перейшли до проукраїнської частини вперше і у відсотковому плані "невпевнено".

Ймовірно, певні коливання ще будуть тривати в залежності від другорядних (економічних, політичних) чинників, не змінюючи основну тенденцію "національного повернення".

2010 року в Миколаєві вперше за історію незалежності відбулись сутички між войовничими проукраїнськими (ВО "Свобода") та проросійськими силами (ПСПУ та КПУ).

До цього часу проукраїнський табір був представлений лише дідусями з Руху, які на жодні силові дії не були спроможні. Натомість активісти ПСПУ, разом з організаціями росіян області, з 2004 року досить агресивно захищали будь-які національні інтереси Росії, навіть у протистоянні з державною машиною.

Крім цього, соціологічні дослідження свідчать про більше тяжіння молоді до проукраїнської орієнтації, ніж тих, хто виховувався в СРСР, тому відкат Кривоозерського району у 2010 році не варто сприймати як переможний наступ російської культури.

Швидше за все, ми станемо свідками переходу деяких районів Миколаївської області та, можливо, Херсонської до проукраїнської частини у 2015 році.

Крім цього, щодо порівняння результатів Януковича в Херсонській області, яка у відсотках дійсно показала ріст його підтримки з 51% до 59%, в реальності чисельність людей, які проголосували за Януковича зменшилась з 327306 до 323201.

Ще критичніша ситуація для Януковича в Миколаївській області: відсоток виріс з 67,13% до 71,53%, але в чисельності людей його підтримка впала з 481867 до 446050.

Та у проросійського табору є проблеми і серйозніші. Протягом 2002-2010 років Партія регіонів підживлювалась поглинанням електорату комуністів, на якому, власне кажучи, вона і виросла. Але електорат комуністів вичерпується і сам донор – КПУ – прямує до запарламентського небуття.

Більше резервів у Партії регіонів нема. Натомість молодь уходить з під впливу проросійської Партії регіонів. Вони ще не "перестрибують" на відверто проукраїнські позиції, але… В Миколаївській, Херсонській, Одеській та інших "прикордонних" областях з’являється нова тенденція.

В журналі "Український тиждень" була опублікована карта, на якій позначено області де найбільшу кількість голосів отримав… Тігіпко.

Однозначно видно, що базовими для Тігіпка є регіони, які політологи відносять до проросійського табору. Партія регіонів у своїй агітації постійно підкреслювала, що ідеологічних відмінностей між Тігіпком та Януковичем нема, але…

Насправді вони є. Карта дає перший натяк на ці тонкі, але важливі відмінності. Справа в тому, що базові області Тігіпко в проросійському таборі це області, в яких найбільша кількість етнічних українців та, відповідно, найменша кількість росіян та російських шкіл.

З цього поясу дещо вибивається Миколаївська область, але незначно. Її відсоток – 13,42%.

Для кращого розуміння цієї тонкощі наведу порівняльну таблицю:

Області України в яких Тігіпко отримав найбільший відсоток

Області проросійської електоральної частини, де Тігіпко отримав найменший відсоток

В проукраїнській частині України, хоч і не так як в проросійській, але також голосували за Тігіпка.

І картина в цій частині ідентична проросійській, але з точністю до навпаки: Тігіпко отримав найменший відсоток в найбільш проукраїнських областях (Львівська – 4,7%, Івано-Франківська – 4,36%, Тернопільська – 4,8%) та найбільший відсоток в областях з найбільшими проросійськими симпатіями (Київська – 15,35%, Кіровоградська – 14,5%, Сумська – 14,47%).

Таким чином, очевидно, що виборець Тігіпка віддалений, як від відверто проросійських, так і відверто проукраїнських позицій, хоча з невеликою перевагою, все ж ближче до проросійського табору.

Виборці Тігіпка це така собі "буферна зона" для переходу з проросійської частини в проукраїнську і вона почала роз’їдати насамперед проросійські області.

2005 року політолог Малінкович зазначав: "Фронт українізації зараз проходить по діагоналі: Харків – Дніпропетровськ – Одеса".

Виборцю Тігіпка байдужі і чужі потреби російської культури та російські національні інтереси. Російськомовність для них не культурний принцип, а сьогочасна комфортна реальність і не більше. Його виборці не будуть боронити Леніна чи вимагати поставити пам’ятник Катерині ІІ. Але так само вони виступають проти встановлення пам’ятників Петлюрі, Мазепі, Бандері та проти вступу до НАТО.

Це, насамперед, етнічні українці чи представники інших народів, які стають політичними українцями, але ще не національно-культурними. Ці виборці вже політично орієнтовані на Київ та Україну як державу з її національними інтересами, але відверті українські позиції в культурі, історії їх відлякують.

Їх позиція – сконцентруватись, насамперед, на українських економічних інтересах (економічний націоналізм) і не чіпати національні позиції, які поступово вирішаться самі.

Опитування УІСД імені Яременка свідчили про "перехідний характер" виборців Тігіпка: 29% тих виборців, які підтримували в 1-му турі Сергія Тігіпка, готові були проголосувати за Тимошенко, 37% – за Януковича.

Данні ФОМ-Україна грудня 2009-го: 28% – за Януковича, 23% – за Тимошенко, 33% – проти обох.

Тігіпко дуже вдало відчув свого виборця і не став загравати ні з відверто проросійськими силами, ні з проукраїнськими. Він сконцентрував увагу на економіці і дистанціювався від різких національних питань, хоча зберіг в цілому проросійську тональність.

Ця стабільно "серединна" тактика гарантувала йому успіх. Можна порадити лише зберегти такий баланс. Щодо Миколаївщини, то загальна картина свідчить, що в Миколаївській області результат мав би бути на 4-5% вище. Ймовірно, позначились якісь дрібніші чинники (напевно організаційні).

Електоральна карта Яценюка досить повчальна для нього. Оскільки тенденції переходу з проукраїнських позицій на проросійські нема, то і такого поясу, як у Тігіпка тільки з проукраїнської частини, і бути не могло.

Яценюк прагнув осідлати електоральну хвилю якої нема. Тому, незважаючи на його потуги привернути увагу проросійських виборців, його виборці – переважно в найбільш проукраїнських областях.

На початку кампанії Яценюк сприймався як спадкоємець Ющенка. Навесні його рейтинг наблизився до рейтингу Тимошенко і проукраїнський табір реально замислювався над заміною Тимошенко на Яценюка, але...

Яценюк почав марити про якісь глобальні євразійські проекти з Росією і його рейтинг стрімко поповз вниз. На знак протесту проти проросійського крену Яценюка пішов з посади голова штабу на Львівщині Ганущин ("базовому" регіоні Яценюка).

Як влучно підсумував голова Центру політичних досліджень "Пента" Фесенко, спробувавши поповнити електорат за рахунок мешканців східної України, він втратив голоси на Заході: "Почав свій похід зі Львова, направився у Крим та Донецьк, але загубився у степах під Херсоном".

Що тут скажеш, він молодше Тігіпка, амбіцій більше, а досвіду менше. Можна порадити знову вгризтися в Західну Україну і відвоювати свої позиції у Ющенка, Тимошенко і Тягнибока.

Фактично зник з електоральної карти Литвин з його 2,35% по Україні (невеликий відсоток зберіг лише в Житомирській області звідки він родом).

Не можна не погодитись з Тарасом Чорноволом: "Литвин зруйнував свій електорат повністю. Люди, які зараз голосували за Литвина, – це не зовсім литвинівський класичний електорат. Оті заяви про "єдиний економічний простір", про те, що батьківщину й землю не продають, і так далі, відвернули від нього село, і він фактично його втратив. Якщо вони підуть на парламентські дострокові вибори – це буде найстрашніший провал для Литвина за всю його історію".

Народна партія – "живий труп" у парламенті і саме тому вона погоджується на будь-яку коаліцію, крім перевиборів.

Станіслав Біличенко, для УП