Главная » 2009 Сентябрь 9 » ТВЕРДИНІ ПАМ’ЯТІ РІДНОЇ ЗЕМЛІ
18:23 ТВЕРДИНІ ПАМ’ЯТІ РІДНОЇ ЗЕМЛІ | |
Хто не знає минулого, той не має майбутнього. Так гласить народна мудрість. Її істинність полягає в глибинній суті досвіду людського генія, що віками з давніх-давен презентується наступним поколінням: від пращура до діда, від діда до батька, його дітям, онукам і правнукам у хроніках, літописах, історичних переказах, легендах, піснях та багатьох видах образотворчого мистецтва.
У пантеоні архітектурних пам’ятників, створених у минулому в Закарпатті, чи не найбільше, після храмів, зворушують серце і душу, овіяні романтикою слави й героїчних звитяг, відлунням трагічних моментів історії на зламах епох і людських доль, залишки колишніх замків і городищ з таємничими руїнами фортечних мурів та форпостів замкових споруд. Вони, як найдостовірніші свідки минулого, безнастанно приваблюють до себе увагу науковців, зодчих і майстрів багатьох видів мистецтва: різця, пензля, пера і смичка... Ще одним доказом цього стало друге змінене та доповнене художнє видання „Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах” (вид-во ВАТ „Патент”: Ужгород – 2009, 184 с., іл.) .Упорядкування, підготовку текстів, а також глибокозмістовна лаконічна вступна стаття, історичні довідки, примітки та словник видання належать провідному методисту обласного організаційно-методичного центру культури, доктору мистецтвознавства, кандидату філологічних наук, заслуженому діячу мистецтв України Івану Васильовичу Хланті. Перше гарне враження дає зі смаком продумана поліграфічно-композиційна архітектоніка книжки та вдалий дизайн кольорових та чорно-білих фотознімків, що ілюструють текстові матеріали, поглиблюючи зорові ефекти, уяву читача про Ужгородський, Невицький, Середнянський, Мукачівський, Хустський, Виноградівський замки. Не менш цікаво проілюстровано й розповіді про Королівський та Довжанський замки, славнозвісний рукотворний палац графів Шенборнів, сліди і залишки минулих століть (Кошачої, Боржавської, Квасівської, Білківської, Чинадіївської, Вишківської та інші давні сліди та залишки дерев’яних і мурованих укріплень феодалів доби середньовіччя з оборонними, господарськими та іншими будівлями й вежами. Про них, на жаль, сьогодні залишається тільки згадувати, як і про ще ветхіші городища нашого краю (біля Арданова, Вишівське, у Малій Копані та Дідівське болотне). Здебільшого цікаво, зрозуміло і доступно звучать довідки про згадані фортеці в науково-популярному стилі. Проте вони і щедро наповнені розмаїтою інформацією, що характерно, передусім, для вступної статті Івана Хланти „Відлуння минулого”. Майстерно вмережені в документальні розповіді про замки і народні легенди та перекази, записані упорядником видання й іншими дослідниками та фольклористами (див. Література (с. 175-176) та Примітки (с. 177-180). Крім того, в кожному циклі використані також авторські літературні твори, на які надихнули давніх і сучасних митців слова історичні долі замків та їхніх епох. Вони мають важливе виховно-патріотичне та історично-естетичне значення. В тому числі й спонукальна цитата Ольги Кобилянської „Згадуйте предків своїх, щоб історія перед вами не згасала, і золотої нитки не загубіть”; апеляція Олександра Олеся: Хто зберіг любов до краю І не зрікся роду, Тільки той віддав всю душу, Все що зміг народу. Після змісту трагічного народного переказу „Замок у Невицькім” та вірша Василя Габорця „Невичанська діва” (за мотивами народної легенди) упорядник зумів, наприклад, дуже вдало підсумувати розповідь глибокозмістовним афоризмом (цитатою) з роману „Смерть у Києві” Павла Загребельного: „Нехтувати минулим однаково, що після переходу через ріку руйнувати міст за собою”. Таких афористичних блискіток для задуми в книзі – цілий жмут. У тому числі й Шандора Петефі – про шану до минулого, ба й навіть французького імператора Наполеона: „Любов до Вітчизни – перша достойність цивілізованої людини”. Та чи не найбільшою творчою заслугою упорядника збірника є те, що зумів продумано синтезувати й вдало згармонізувати архівні та інші достовірні тексти з мистецькими, тобто, зробити своєрідний візерунок історичної та художньої правди, поєднати доречні факти з переказами, легендами та літературними домислами художників слова. Фактично у виданні не просто йдеться про рукотворні витвори народних зодчих, що крізь віки донесли до нас відгомін сутньої минувшини, але й її драматичних історичних віх, доблесті й геройства. Замки тут – не просто споруди, що служили оборонними форпостами для житла феодалів над скелями і рельєфними узвишшями на неприступних недеях. Вони не тільки укріплені пункти з довгочасними стратегічними спорудами, призначеними для гарнізонів, озброєнь, різних припасів на випадок військових баталій та облог для тривалої кругової оборони від нападників, але й цитаделі та своєрідні форти пам’яті й героїчного духу, живі свідки сивої давнини для задуми нащадків. Відлунюють вони словами Олександра Довженка про те, що „народ лише тоді досягає свого щастя, коли свято зберігає свої звичаї старовини, свої прості характерні риси і свою незалежність” (с. 132). Щиро оздоблені легендами історичні факти та довідки про замки Закарпаття супроводжені в книзі цитатами та зворушливими поезіями багатьох класиків світової літератури й сучасних українських, в тому числі й крайових, майстрів слова. Особливо актуально звучить медитація Василя Симоненка: Народ мій є, народ мій завжди буде, Ніхто не перекреслить мій народ, Пощезнуть всі перевертні й приблуди, І орди завойовників-заброд (с. 100). Таким сенсом пройняті й вірші Павла Тичини, Максима Рильського, Ліни Костенко, Олеся Лупія... Обсяг книжки порівняно невеликий – 184 сторінки, проте упорядник зумів емоційно збагатити прозаїчні тексти, цікаво проілюструвати, як згадувалося вже, присутністю закарпатських письменників: Марійки Підгірянки, Володимира Ладижця, Романа Офіцинського, Віри Фесенко, Софії Малильо, Василя Габорця, ба й віршем автора цього матеріалу „Сивий свідок віків”, що в унісон згаданих поетів резюмує: Волання воїв, гул гармат Прадавній замок затаїв І доля пращурів Карпат Для їх онуків та синів... (с. 158) У дванадцятьох, тематично обрамлених, адресних циклах збірника „Закарпатські замки у легендах, переказах та літературних творах” читач довідається і про чимало іншого, пов’язаного з долею нашого краю, овіяного неповторною красою народно-поетичного мелосу, пройнятого синівською любов’ю до Бога, до правди, до історії народу Рідної землі. Юрій ШИП, письменник, лауреат крайових літературних премій ім. Федора Потушняка, о. Августина Волошина та Всеукраїнської – ім. Леоніда Глібова | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |