Тож їдемо "дихати" історією і fill in the  gaps – заповнюємо пробіли, що лишилися у вивченні чарівних закарпатських куточків, а заодно проводимо тест-драйв нового GPS-дівайсіка.

Вирішено: змінюємо урбаністичний пейзаж на сільський.

 




Їдемо високо в гори, у Пилипець, Міжгірського р-н., який засновано ще 1463 р. Бронюємо житло: Гойчук Юрій, т. моб. 8 (095) 420-10-34; т. 8 (03146) 2-52-06. Типова оселя "зеленого туризму": невеличкий дерев'яно-кам'яний будиночок-зруб, 150 грн. з дорослого, 100 – з дитини, машина – безкоштовно. Сніданок і вечеря включені у вартість. Національна домашня кухня, великі порції, гостинність господарів мали просто-таки чародійні властивості. Плюс "руська" баня, фактично удворі, на березі гірської річки Плошанки (100 грн./год.), мангал.

Про сам Пилипець окрема розповідь. Тільки він нам дарує одразу три принади Закарпаття.

Принада перша – гірські лижі

Адже Пилипець – відомий гірськолижний курорт. Вдосконалюють свої вміння лижники на двох основних горах: Гимбі і Магурі. Тут-таки і підйомники: крісельний і бугельний. Траси спуску задовольняють як професіоналів, так і лижників з невеликим стажем. Останні 300 м Гимби – пологий широкий викат. Ідеальне місце для дітей та початківців, тобто для нас.

Сніжне покриття трас поновлює ратрак "Pisten Bully". Проте  весь наш відпочинок "Pisten Bully", притрушений сніжком,  мирно дрімав коло дороги.

Необхідні фінанси для лижного щастя. Від 30 до 80 грн./доба прокат пари лиж, 5 грн. – бугельний підйомник, 15 грн. – крісельний або 100 грн./год. за інструктора, 5 грн. за гарячий чайок на морозі та безкоштовна автостоянка біля підйомника – і от він справжній карпатський кайф! До речі, саме так називається один із чешських готелів одразу біля Гимби, тому машини з чешськими номерами – тут справа звична. Якщо ж ваша оселя не одразу коло гірок, а власної машини немає, беріть таксі: звичну машину або сані з кіньми. Село завелике для щоденних піших походів з лижами на плечах.

Є кілька крамничок – загалом негусто. Основна туристична інфраструктура Пилипця – це природа. Тому...

Принада друга – гори

Тут вони є ілюстрацією цитати "Лучше гор могут быть только горы!". Варто лише піднятися на крісельній канатці на вершину Гимби (1500 м). Краєвиди гір приголомшливі, а між ними в маленьких гірських "чашечках" затишно повмощувалися села.

Довкола Пилипця природні заказники "Потік Оса", "Красна Долина", "Пінава", "Росішний", тому природа особливо гарна.

 Можна піднятися на хребет Боржави, вершини – Великий Верх (1599 м), Стій (1679 м), Жид Магура (1517 м) або ж злетіти з останньої на  двомісному мотодельтаплані.

Ласих до екстріму вистачає: над головами лижників часто пролітав залізний птах з моторчиком. Хочете "приземленіших" відчуттів? З'їдьте з гори на сноутюбі.

Принада третя – ріки

Які ж гори без гірських річок? Через Пилипець течуть одразу три: Плошанка, Пилипчик і потік Студений. А де в горах річки – там часто що?.. Водоспади! Пилипець у цьому плані унікальний: коло корисного – красиве: від гірськолижних трас сільська вуличка виводить до прекрасного водоспаду Шипіт, або Шипот, або ж Шепіт – існує кілька "народних" назв. Але єдине незмінне – це "найбільший і найгарніший водоспад України", як пишуть про нього в рекламних буклетах.

З 14-метрової висоти пам'ятка природи – водоспад Шипіт на річці Плошанка спадає численними каскадами. Кажуть весною він особливо гарний і пишний, завдяки талій воді, а взимку тішить око химерними витребеньками замерзлої води та снігу.

Приблизно кілометр шляху до нього можна проїхати на санях, запряжених кіньми під веселий спів дзвіночків і аромат запашного сіна...


...машиною, на лижах або просто пройти пішки з фотоапаратом у руках – мальовнича природа того варта.


Щороку на початку липня Шипіт збирає купу людей з різних країн на фестиваль, гасло якого love, peace, wine. Задумувався він як хіпівський, але звичайних туристів тепер не бракує. До фестивалю приєднується свято Івана Купала (7 липня), яке святкують з особливим розмахом. А ще серед такої краси природи обирають і найкрасивіших дівчат. На Шипоті прописався конкурс краси "Міс Шипот".

Принада четверта – замки і архітектура

Тут іще одну родзинку дарує Пилипець: пам'ятку архітектури XVIII ст. дерев'яну церкву і дзвінницю Різдва Богородиці.

Подібні церкви, теж пам'ятки архітектури – у сусідніх селах Ізки та Гукливому. Але основна мета замково-архітектурної вилазки після пари "лижних" днів на Закарпатті – Ужгород і Берегове. 
 
Ужгород (Унгвар) – чи не найзахідніше з усіх великих міст України. Річка Уж ділить місто на дві частини. Найкраще починати огляд з площі Корятовича – центр міста, у всі боки зручні для туристів вказівники до історичних пам'яток і парковка. Однак GPS по вул. Гагаріна вивів до вулиці з одностороннім рухом – Ольбрахта. Коло нас назбиралося ще кілька машин з рідним "АА" на номері – усіх непосвячених киян програма приводить сюди. Тому по Ольбрахта, Волошина, Замковій, повз Ужгородський ботанічний сад, що дрімав під товстим шаром снігу (ну не його зоряний час зараз), хвилин 5–7  піднімалися до вул. Капітульна. Це одна з найцінніших вулиць міста з погляду туриста: тут одразу чотири пам'ятки. Головна з них (Капітульна, 33) – замок.

Будівництво кам'яної фортеці почалося 1241 року. Від угорської назви замка Унгвар (замок на річці Унг) походить і назва міста, яка на початку ХХ ст. з угорської змінилася на словацьку – Ужгород. У XIV ст. власниками замку стали вихідці з роду Другет, які володіли ним понад 360 років. У 1692 р. – Міклош Берчені, саме за його правління він став центром світського і політичного життя північної Угорщини. З 1775 р. до радянських часів тут була семінарія, а з1947-го – Закарпатський краєзнавчий музей.

Замок збудований у стилі пізнього ренесансу, але верхній ренесанс знищила пожежа, тому зараз він  скидається на двоповерховий будиночок з валами і мостами.

Усередині численні виставки – "збірна солянка". Щоправда, є кімната із середньовічними меблями, на які туристи дивляться крізь заґратовані двері. Але це не завадило дворовому псові Максиму смачно вмоститися на історичному середньовічному ліжку, підібгавши під безпородні лапи та хвоста графське парчеве покривало:).

 Ну і насамкінець – історичний обід в замковому ресторані.
Напроти замку (Капітульна, 33А) – "Закарпатський музей народної архітектури". Частину музею видно з валів замку. Нижче по цій же вузенько-кривенькій вуличці...

...(Капітульна, 11) – дуже гарний Хрестовоздвиженський кафедральний собор греко-католицької церкви (1646–1848 р.р.). Поруч (Капітульна, 9) – колишня єпископська резиденція (1646 р.).

Від площі Корятовича – пішохідна вулиця Корзо (італ. "місце для прогулянок") – "Ужгородський Арбат". Тут грають музиканти, продають картини, сувеніри. Тільки взимку із цим негусто.

Далі прогулянка-ланцюжок вуличками до набережної.

Жодних коробок – усе витончене і зроблене зі смаком. Костел Св. Юрія з годинником на дзвінниці, закладений Другетами у XVIII ст. (вул. Волошина, 9). Будинок правління Ужанського комітату (пл. Жупанатська, 3), де 1809 р. розміщувався жупанат, тобто місцева адміністрація. Ужгородська філармонія (колишня синагога) – масштабна червона будівля, Театр ляльок. А Горянська церква Святого Миколи XII ст. (пров. Музейний) просто таки "ужгородський привид". Інтернет і GPS стверджують, що такий провулок є (коло Поштампу), а насправді тут його немає. І місцеві ні такого провулка, ні церкви не знають.

Ужгородський альпінарій (набір рослин та каменів, які називають "альпійцями") особливо не вразив.  При в'їзді у місто з боку Мукачева (вул Гагаріна), між звичайними приватними будиночками і славнозвісна кафешка "Деця у Нотаря". Тому універсальна піца на Корзо в центрі замінила закарпатські делікатеси на околиці. А основне правило автотуриста взимку у чужому місті – виїхати з нього поки світло.

Та ж архітектурно-замкова принада завела в унікальне містечко Берегове (Берегсас) – неформальну столицю угорців Закарпаття, маленьку Угорщину в Україні. На вулицях – угорська мова, а таку концентрацію меморіальних дошок не бачили ще в жодному місті! І всі вони переважно угорською, інколи є український переклад, а інколи трапляється і просто... українська. Аж дивно, і вже навіть нецікаво:)... 

Що найбільше вразило в Береговому? Не графський двір родини трансільванського графа Бетлені 1629 р. (вул. Г. Бетлена, 1) з палацом, каретною, зерносховищем, стайнями, який у всіх путівниках на першому місті серед основних пам'яток (його навіть і палацом не назвеш – серед будинків вулиці не вирізняється), а помпезна будівля міського суду (вул. Кошута, 2).

Скромно жили графи XVIІ ст., на відміну від суддів початку ХХ ст.! У графському палаці історико-етнографічний музей "Берегівщина". Експонати та екскурсія дуже цікаві! Принаймні нечасто почуєш, щоб екскурсоводу аплодували екскурсанти.

Поруч величний римо-католицький костьол Воздвиження Святого Хеста,  1247 р. (пл. Ференца ІІ Ракоці). Біля костьолу – пам'ятник угорському королеві Іштвану Святому. Місто прикрашає канал Верке з елегантним арочним містком, як і годиться типовому західному містечку. Коло нього легкими шпилями піднімається ресторан "Золота пава" ХІХ ст. (пл. Ференца ІІ Ракоці, 1), тобто піднімався – "пава" обгоріла, половину даху знищила пожежа.

Пішохідна вулиця Кошута багата на експонати. Одразу помітний згадуваний міський суд, що саме реставрується, за радянських часів завод точної механіки, а зараз угорський університет.

Напроти реформаторська церква, зовсім поруч колишній готель міста "Роял", в центрі вулиці синагога, вміло замаскована за радянських часів під сіро-потворно-квадратно-бетонну коробку кінотеатру чи будинку культури. За ним – лазні синагоги. Є ще костели (ХІІІ ст.) на вул. Шандора Петефі, 30 та на вул. Тиноди. Приємно побродити старим західним містечком, з химерними будиночками і затишними двориками. Але одна з основних прикмет Берегового – термальний басейн. Тому...

Принада п'ята – мінеральні води

Ця перлина дісталася Закарпаттю у спадок від Угорщини, що й досі славиться своїми мінерально-термальними басейнами. Хоча наші за комфортом значно програють: чого варті шматки тканини на дверях замість дверей у чоловічих і жіночих роздягальнях і повний хаос в організації. Але температура хлоридно-натрієвої води +37 і водночас плавне кружляння сніжинок над головою, щирий захват малечі компенсують недосконалий побут учбово-спортивної бази "Закарпаття" (пл. Корятовича, 1, тел. 03141 2-31-81; 2-21-03, 18 грн./год.).

Крім того, газовану! мінеральну воду спробували за 7 км від Пилипця у с. Келечин (такі джерела є і в сусідніх села у бік Міжгір'я: Соймах та Верхньому Бистрому). Коло траси невеличкі дерев'яні будиночки з написом "Мінеральна вода. Охороняється законом", від яких течуть "помаранчеві струмки" – земля вкривається осадом заліза, на яке ця вода супербагата.
Якщо вже зайшла мова про рідину, то...

Принада шоста – вино!

Закарпаття, зокрема Берегове, – один з улюблених куточків Бахуса. Саме тут у колишній літній резиденції графа Шенборна розмістився відомий винзавод. Хочете спробувати тутешніх вин? Дегустація у винарні  "Старий підвал" на одній із центральних вулиць міста. Або за пару кілометрів від Берегового в с. Яноші у бік Мукачевого. Будівлю прикрашають одразу коло траси виноробні знаряддя праці і трактори.  

Ну а якщо хочеться повного занурення у виноробство – пряма дорога в Середнє (на трасі Ужгород–Мукачеве). Тут розташовані винні підвали видовбані полоненними турками ще 1557 р. за наказом братів Дробо, що володіли селом. Довбали схованку на випадок осади замку, але постійна температура +12 наштовхнула на ідею зберігання вин. Підвали входять до списку ЮНЕСКО, зараз їх використовує винний завод.Тут-таки магазин і дегустаційний зал. Адже "Хто не піє, той не жиє!". А хто не їсть смачних закарпатських страв, той...

Принада сьома – кухня

Виділити якусь одну страву складно, на Закарпатті готують справді майстерно. Чого варта гірська форель! Сподобалась бринза, загалом багато копченостей, усе дуже ситне і калорійне. А ще Закарпаття справжній рай для любителів грибів. Їх тут десятки видів, але король, звичайно, один – білий гриб. Тож туристів від зайвих кілограмів рятує лише активний рух.

От і рухаємося активно, але вже у зворотний бік, на Київ, бо найкраща принада у світі – це все-таки власна домівка. Назад їдемо не в бік традиційних Воловця, Стрийської траси, а на Долину, щоб зайвий раз побути високо в горах.



Минаємо Торунський перевал (914 м), за ним Вишківський (931 м) – краса! GPS-тьотя мирно теревенить збоку "Перерахувати?". Вцілому молодець наш "Іван Сусанін", через усе Мукачеве взагалі провів ідеально, але пару разів збився на ґрунтові дороги по селах: коло Ланівців (Тернопіль) і від Калуша. Електронні карти далекі від досконалості.

1800 км під колесами Chavrolet, fill in the gaps на Закарпатті, але під час мандрів дізналися стільки нового, що все одно to be continued!