У Севастополі штормить! Конфлікти навколо Чорноморського флоту, збір підписів проти мовної політики Києва, антиукраїнські демонстрації… Місцева влада запевняє, що жителі міста більше переймаються економічними проблемами й поступово звикають до думки, що «Севастополь – це Україна». Однак проросійські настрої в місті все ж домінують, – пише Кліффорд Дж. Леві в американській The New York Times.

Через рік після війни в Грузії Росія вступає у все більш вороже протистояння зі ще однією своєю прозахідною сусідкою – Україною.

Відносини між двома країнами наразі гірші, аніж будь-коли після розпаду Радянського Союзу, – обидві сторони вдаються до провокацій і взаємних звинувачень. А тут, на Кримському півострові, де знаходиться військово-морська база Росії, ризик переростання напруженості у відкритий конфлікт – найбільший.

Наприкінці минулого місяця українська міліція ненадовго затримала російських військових, які, наче контрабандисти, що зійшли на берег з нелегальним вантажем, перевозили цим портовим містом у вантажівках ракети. Здавалося, місцева влада намагалася дати зрозуміти військовим, що ця територія не є для них більше дружньою.

Впродовж останніх років Україна доклала чи не найбільше зусиль серед колишніх радянських республік, які прагнули укласти союз із Заходом, і, здається, що Кремлю, у певному розумінні, урвався терпець.

Цього місяця президент Росії Дмітрій Медвєдєв звинуватив Україну в «антиросійській» політиці, посилаючись, зокрема, на «постійні спроби» чинити перешкоди діяльності російської військово-морської бази в Севастополі. Пан Медведєв засудив прагнення України вступити в НАТО і підтримку нею Грузії та заявив, що не відправить поки в Україну посла.

З того часу критика не слабшала.

В понеділок Україна відзначала День незалежності, і російська прокуратура скористалася нагодою, щоб звинуватити українських військових і членів українських націоналістичних угруповань в тому, що ті воювали на боці грузинської армії під час минулорічної війни. Українці заперечили звинувачення, які підкреслюють роздратованість Москви.

Зі свого боку, українське керівництво, яке прийшло до влади внаслідок Помаранчевої революції 2004 року, неодноразово звинувачувало Росію в тому, що та вдається до залякування сусідів і намагається домінувати на пострадянському просторі як у військовому, так і економічному плані.

Наближаються січневі президентські вибори в Україні, у зв‘язку з чим кандидати в президенти можуть почати більш агресивно відповідати Росії, щоб продемонструвати свою незалежність. А Кремль, можливо, спробує скористатися ситуацією, щоб допомогти проросійським політикам в Києві.

Обидві країни публічно визнають, що не бажають, аби погані почуття вивели ситуацію з-під контролю.

І все ж, ці погані почуття продовжують існувати, особливо в Севастополі, де Росія ще з царських часів має військово-морську базу.

Кремль невдоволений нешанобливим, на його думку, управлінням містом з боку України, містом, яке він колись контролював і в якому відбувалися важливі військові битви під час Кримської і Другої світової воєн.

Здається, що Україна вважає базу символом того, що Росія все ще прагне поширювати на регіон свою військову могутність.

Українці не тільки декілька разів затримували на короткий час російських військових, які транспортували ракети. Вони також вислали російського дипломата, який курував питання базування військово-морського флоту, і заборонили працювати в Севастополі офіцерам ФСБ, російської наступниці КДБ.

Українці також намагаються закрити розташовану неподалік навігаційну станцію росіян і погрожують штрафами за нібито забруднення російськими кораблями акваторії поблизу Севастополя, що розташований на півдні Кримського півострова.

«Україна стала більш вимогливою і має на це право», – вважає мер Севастополя Сергій Куніцин, призначений українським керівництвом.

За словами пана Куніцина, міліція зупинила і обшукала російські військові вантажівки, які транспортували в Севастополі ракети, оскільки маршрут їхнього пересування не був заздалегідь узгоджений, як того вимагають підписані самою ж Росією угоди.

Він наголосив на тому, що повсякденна взаємодія з російським флотом у Севастополі, місті з населенням в 350 тисяч жителів, носить діловий характер.

За його словами, Україна не намагається вигнати російський флот, хоча й вказав на можливість додаткового тиску.

«Якби ми захотіли, то в них були б такі проблеми, що вони не змогли б навіть вийти з порту, – запевнив він. – Згідно з законом, ми можемо знайти тисячу причин, щоб не дати флоту можливості нормально існувати».

Кримський півострів, на якому проживає два мільйони чоловік, став частиною України внаслідок певного роду історичної випадковості. У 1954 році Микита Хрущов, тодішній радянський лідер, передав його зі складу Росії Україні, однак на той час дане рішення не мало особливого значення, оскільки обидві республіки входили до Радянського Союзу.

Окрім того, що на півострові розташований Чорноморський флот, Крим з його пляжами і достатком фруктів та овочів за радянської доби був улюбленим місцем відпочинку.

Після розвалу Радянського Союзу, Росія уклала з Україною угоду про збереження бази в Севастополі згідно договору оренди, термін дії якого спливає в 2017 році. Президент України Віктор Ющенко заявив, що угоду не подовжуватимуть, хоч його наступники можуть прийняти інше рішення.

Зараз існують побоювання, що спалах конфлікту в Криму – хоча й малоймовірний – може призвести до розгорання жорсткого протистояння чи навіть воєнних дій на кшталт тих, що мали місце між Росією і Грузією через сепаратистську республіку Південна Осетія.

Ситуація особливо тривожна через те, що 60% населення Криму становлять етнічні росіяни, і вони бажали б, щоб півострів відділився від України і приєднався до Росії. (У Севастополі процент етнічних росіян ще вищий).

Людей розчарувала нова політика українського уряду, яка вимагає використовувати українську, а не російську мову в сфері державного управління, а також викладати українською окремі предмети в школах. Минулого тижня городяни поставили в Севастополі намети, в яких збирають підписи під зверненням за скасування цих норм.

А в понеділок, у День незалежності України, етнічні росіяни провели в Криму антиукраїнські демонстрації.

За словами Сергія Цекова, високопоставленого кримського політика, який очолює провідну організацію російської громади, він сподівається, що Росія повністю підтримає кримський сепаратизм, як підтримала устремління Південної Осетії та іншої грузинської республіки, Абхазії.

«Центральна влада в Україні провокує народ Криму, – каже пан Цеков. – Вони ставляться до нас так, як грузини ставилися до абхазців і осетинів. Вони вважають, що ми забудемо наше коріння, нашу мову, нашу історію, наших героїв. Тільки нерозумні люди можуть думати, що ми так вчинимо. На жаль, Україною зараз керують нерозумні люди».

Кримських сепаратистів підтримують провідні російські політики, включаючи мера Москви Юрія Лужкова і депутата Держдуми Константіна Затуліна, – їм обом українська влада заборонила в’їзд в Україну через їхні заяви про те, що Севастополь належить Росії.

Публічно Кремль не підтримував сепаратистів, хоча і заявив, що права етнічних росіян в Криму не повинні порушуватися.

Не заперечуючи тертя між Росією і Україною, пан Куніцин, мер Севастополя, водночас сказав, що етнічні росіяни більше стурбовані місцевою економікою, аніж тим, хто керує містом. За його словами, різко впала зайнятість на військовому і торговельному флотах.

«Люди поступово звикають до думки, що Севастополь – це Україна і що Україна допомагає Севастополю», – сказав він.

Проте не всі люди, яких можна зустріти поблизу гавані, з цим погоджуються.

74-річна колишня вчителька, пенсіонерка Лариса Баканова була в наметі для збору підписів неподалік від пам’ятника адміралу Павлу Нахімову, який керував обороною Севастополя під час Кримської війни в 1850-х роках. За її словами, люди охоче підписуються під петицією проти нової мовної політики.

«Київ тисне все більше і більше, – розповіла вона. – Вони нас підбурюють. Вони повинні зрозуміти, що Севастополь – це місто військової слави, місто російської слави».