Розлучень же за три квартали 2009 року налічується 1974, що у порівнянні з 2008 роком ― на 367 менше. Хоча й спостерігається незначна спадна тенденція, працівники управління юстиції повідомляють, що ситуація залишається незмінною: значна частина сімей, незважаючи нінащо, анулює шлюб.

Унаслідок поширення тенденції розпаду родин, викладач кафедри психології Київського славістичного університету та практичний психолог НВК "Гармонія" Вікторія Варга розповіла про вплив розлучень на подальше життя батьків та дитини і порадила яким чином можна мінімалізувати наслідки цього негативного явища.

— Пані Вікторіє, скажіть, будь ласка, як розпад сім’ї впливає на усіх членів колишньої родини?

— Однозначно скажу: розлучення є травмуючим як для жінки, так і для чоловіка. Через те, що весь процес проходить у нервовому збуджені, постійно виникають конфлікти, сварки. Саме ж розлучення відноситься до категорії "втрати": втрати предметів, які набуло подружжя протягом спільного життя, втрати фінансової підтримки тощо. Це окремий перехідний стан горя, який може подвоїтися, якщо в сім’ї є діти. У такій ситуації розірвати стосунки не так вже й просто.

Усі причини та наслідки внутрішніх страждань, переживання та страхи щось втратити відбиваються на подальшому житті та розвитку малюка. Значну роль у негативному впливі розлучення на дитину відіграє тривалість процесу розставання батьків: чим довше мама з татом вирішують свої стосунки, тим травмуючим це є для дитини. Хочу зауважити, що цей "болючий процес" можна полегшити, якщо грамотно розійтися: без скандалів, обвинувачень, підколювань тощо. Однак все залежить від внутрішніх індивідуальних механізмів людини. Зокрема, наскільки їй легко чи важко щось відпустити.

— Якщо ж батьки затягують процес розставання і "неграмотно" з’ясовують стосунки, тоді як це може позначитися на психологічному та фізичному стані дітей?

— Усе залежить від того, скільки років дитині. У кожному віці розставання батьків сприймається малюками по-різному та несе свій негативний вплив. Наприклад, якщо дитині до шести років, то у неї може розвинутися почуття провини: малюк думає, що це через нього батьки розлучаються: "Я був поганий, тому мама з татом вже не разом". Дитина у цьому віці ще не може усвідомити, що це проблема між дорослими. Тому у таких випадках батькам потрібно говорити дітям подібні слова: "Ми тебе любимо, ти у нас хороший. Але тато з мамою не можуть жити разом, тому ми вирішили розійтися. Ми будемо й далі з тобою, тільки жити будемо окремо".

Якщо вже дійшло до того, що процес розставання проходить із скандалами: батько дитину не пускає до матері, мати — до батька, то у малюка можуть початися неврологічні та психосоматичні розлади, енурези, прогресувати генетичні захворювання та ін.

― Як у таких випадках можна мінімалізувати негативний вплив розлучення батьків на їхніх дітей?

― Дуже важливим є постійне спілкування з татом і мамою (50/50). Це потрібне для того, щоб малюк не відчував, що він є причиною розставання батьків. Для цього у будинку матері та батька повинна знаходитися його кімната. Це дасть дитині впевненість у тому, що він потрібен і може прийти будь-коли до тата та мами, які завжди його з радістю зустрінуть.

Якщо говорити про спілкування між батьками, то воно має бути максимально спокійним. Якщо їм важко підтримувати один з одним стосунки, то я раджу звернутися на індивідуальні психотерапевтичні сеанси, де б вони пропрацювали свою проблему. Ефективнішою робота лікаря буде, якщо на прийом разом з батьками приходитиме і їхня дитина. Бо інколи малюк краще бачить проблему своїх близьких, ніж вони самі, і може пояснити їм їхні хиби.

Додам, що хороші стосунки між батьками ― це є те найкраще, яке так потребує дитина для свого гармонійного розвитку.

― Пані Вікторіє, які риси характеру виділяють малюків з неповних сімей з-поміж гурту дітей?

— У малюків, які не мають емоційного зв’язку з батьками, часто присутня тривожність. У хлопчиків нерідко можна помітити антитривожність або агресивність, гіперактивність. У підлітковому віці вони можуть звертати на себе увагу різними методами: агресивністю, клоунадою. Компенсацію емоційних зв’язків, які не можуть дати батьки, юнаки часто шукають у "нехороших" компаніях однолітків.

У багатьох дітей з неповних сімей порушена емоційна сфера та ідентичність, яка формується ще у шестирічному віці. Наприклад, якщо батько виховує дочку сам і вона не бачить, якою має бути жінка, то надалі ця дівчина не помічатиме жіночності та поводитиметься, як чоловік. Хлопчики, які виховуються у колі без чоловіків, підростаючи, грають "жіночу" роль: опікують, оберігають. Такі чоловіки турботливіші та ніжніші, а ось "половинку свою" хочуть бачити сильною.

― Зрозуміло: малюк виріс, знайшов собі пару. А чи є загроза того, що він повторить у своєму сімейному житті помилку батьків?

— Навіть на доросле життя дітей розлучення батьків відкладає свій відбиток. Дівчата, які майже не бачать батька, можуть для себе створити ідеального тата. Таке фантазування переноситься і на підліткове та доросле життя дівчини. Вона може "малювати" собі ідеальні стосунки з хлопцем та чоловіком, яких у реальному житті не буває. Врешті-решт усе закінчується розчаруванням, що штовхає вже дорослу жінку до розлучення та пошуку наступного "ідеального" партнера.

Якщо у хлопців з неповних сімей ідентичність не порушена і вони будують стосунки з дівчиною, сім’я якої не зштовхнулася з розлученням, то у такої пари усе може скластися благополучно.

Але все це індивідуально. Хлопці та дівчата, батьки яких розійшлися, можуть як повторити долю своїх батьків, так і навчитися на їхніх помилках і не зробити того "хибного кроку" у власних сімейних стосунках.

― Пані Вікторіє, на кінець хотілося б з’ясувати: чи може значна кількість розлучень негативно вплинути на "психічний розвиток" суспільства?

― На мою думку, усе залежить від законодавства країни та від того, наскільки суспільство цієї держави може грамотно розлучатися. Наприклад, у Швейцарії як і мати, так і батько беруть повноцінну участь у вихованні дитини. До того ж, тато цілком фінансує дитину і не зникає з її життя. Там усе це строго контролюється. Якщо ж залишити малюків без емоційного зв’язку з одним із батьків, то є великий ризик того, що діти і майбутнє суспільство будуть емоційно нестабільними.

— Дякую за розмову.