Коли я звернулася до районного відділу освіти Берегівської РДА за інформацією щодо виконання у районі програми "Шкільний автобус", очільник цього відділу Василь Васильович Лендєл був дуже здивований. Мовляв, питання дійсно важливе, але… не на часі…

Адже всіх зараз більше цікавить політика, а не якісь там автобуси для школярів… Тому поява журналіста, який планує написати про це, а не про хід передвиборчої кампанії, м’яко кажучи, і здивувала. Та врешті-решт не всі публікації мають бути лише на політичну тематику. Життя триває, попри той факт, що країна перебуває у передвиборчому процесі.

Програма "Шкільний автобус" була розпочата у 2003 році і завершитися має наприкінці 2009-го. Затверджена Кабміном програма передбачає до 2010 року закупівлю 3650 автобусів на загальну суму 508,24 млн. гривень. Для її завершення необхідно закупити ще близько 800. На початку листопада цього року Уряд затвердив відповідну постанову про закупівлю за рахунок коштів Стабілізаційного фонду 638 шкільних автобусів.
 
Я ж дізнавалася як програма втілювалася в життя, зокрема, на Берегівщині. За словами Василя Лендєла, на той час, коли програма була започаткована, район потребував п’ять автобусів. Наразі школярів перевозять сім. А оскільки є маршрути, які сильно перевантажені (зокрема, Береги-Берегуйфолу-Берегово), адже чим далі тим більше учнів користуються цими автобусами, тому є нагальна потреба поповнити їх кількість ще на дві одиниці.
 
Як повідомила головний спеціаліст відділу освіти Берегівської РДА Едіта Бабяк, перші два автобуси для району були придбані за рахунок Міністерства освіти та науки, потім – завдяки обласній програмі – "берегівський автопарк" поповнився ще трьома, район спромігся закупити за власні кошти один, а цього року ще один автобус було отримано за рахунок обласного бюджету. І якщо придбання транспортних засобів відбувається за рахунок фінансових джерел різних рівнів, то вже їх обслуговування цілком покладено на районний бюджет.
 
Окрема проблема – перевантаженість автобусів. До речі, проживають за межею пішохідної доступності до загальнонавчальних закладів та потребують перевезення 1107 учнів. Фактично програмою охоплено 808 учнів. Не останнє по значимості завдання – розробити оптимальний графік перевезень. Але врахувати потреби всіх і кожного неможливо. Навіть при найоптимальнішому маршруті, хтось з учнів району має можливість вийти з дому пізніше, а комусь доводиться виходити з дому за годину-півтори до початку занять, хтось вимушений довго кататися по району, а у когось цей маршрут забирає кілька хвилин.
 
Василь Лендєл наголосив, що програма "Шкільний автобус" розрахована на підвезення учнів із сільської місцевості, які навчаються у сільських школах. Кожний автобус закріплений за певним сільським навчальним закладом, тож водії мають чіткий маршрут слідування.

Начальник районного відділу освіти недаремно акцентував увагу на цьому моменті. Адже учні, які проживають в сільській місцевості, але навчаються у міських загальноосвітніх закладах, не підпадають під програму "Шкільний автобус". Тому і виходить, що, прямуючи повз села району до Берегова (в якому є заклади підпорядковані районному відділу освіти – це  угорська гімназія, дитяча юнацька спортивна школа, Будинок дитячої творчості і Центр національних меншин), водій не має права підвозити тих дітей, які їдуть на навчання, наприклад, до ЗОШ №5 чи української гімназії. Яку дитину слід впустити в автобус, а яку ні – водій перевіряє за наявністю у неї відповідного посвідчення із фотокарткою, що підписане директором освітньої установи.
І якщо для державних службовців тут все зрозуміло і однозначно, то у батьків чиї діти навчаються у міських школах, весь час виникають запитання. Чому сусідня дитина, яка навчається, наприклад, в угорській гімназії, має право скористатися шкільним автобусом безоплатно, а її власна – мусить за власний кошт добиратися до міста рейсовим автобусом? Відповідь у Василя Лендєла однозначна: у районного відділу освіти, як і у будь-якої державної структури, є чітка фінансова дисципліна, чіткі фінансові ресурси і чіткі зобов’язання, що вони можуть фінансувати, а що – зась. І дотримання законності витрат бюджетних коштів держава надзвичайно строго перевіряє. Це стосується і кількості дітей, які можуть одночасно перебувати в автобусі. Отже, радить батькам при виборі школи для своїх дітей, зважити, яким чином їхня дитина діставатиметься до навчального закладу.
Марія Бубняк, начальник управління освіти Берегівської міськради, підтвердила, що проблема таки існує. На сьогодні 779 дітей та 60 вчителів, які проживають у сільській місцевості,  самотужки добираються до загальноосвітніх закладів міста. Нерідко перед батькам стоїть не стільки питання престижу того чи іншого навчального закладу, але й питання відсутності вибору – наприклад, є сільські школи, в яких навчання відбувається тільки угорською мовою. Зрозуміло, що задорого для багатьох родин забезпечувати щоденний проїзд дитини до школи і назад, а якщо в сім’ї ще й по двоє-троє дітей – так і витрати помножуються відповідно у два-три рази.
Марія Антонівна також зауважила, що учні, які живуть в селі, але навчаються в міських школах – це додаткове навантаження на міський бюджет, адже Берегово є містом обласного значення і всі гроші на власні витрати має заробити самостійно. Тому, при розподілі коштів між освітянськими закладами, зрозуміло, враховується загальна кількість учнів, незважаючи на те, скільки з них безпосередньо проживає у місті, а скільки доїжджає з сіл. Та з іншого боку батьки цих дітей, як правило, працюють у місті, а отже сплачують податки до міської казни.
Кілька років поспіль місто самотужки частково вирішувало питання пільгового проїзду учнів з села у рейсових автобусах. Сесією міськради виділялися кошти на погашення третини від загальної вартості проїзду. Та, через певні моменти, програму довелося згорнути. На сьогодні на рівні Кабміну не розроблено чіткої постанови, яка б регулювала можливість компенсації проїзду пільгових категорій громадян, в тому числі і дітей. Тож на вихід такої Постанови чекають з нетерпінням. А поки сельчанам залишається лише звертатися до сільських рад із пропозицією вишукати можливість придбання за рахунок коштів місцевого бюджету автобусу чи мікроавтобусу для підвозу дітей до загальноосвітніх закладів міста.
 До слова, показова в цьому плані ситуація, яка склалася у Великій Бакті. Дітей підвозили на заняття до міста автобусом, що належить місцевому аграрному інституту. Але через те, що автобус був стареньким, використовувати його заборонили. Тепер школярі (а їх близько 80-ти) добираються до шкіл рейсовими автобусами. Після розгляду скарги бактянців на рівні районної адміністрації, їм було запропоновано поставити питання перед сільрадою, про необхідність придбання автобуса. Але у такому разі батькам прийдеться за власний кошт оплачувати витрати на паливо, поточний ремонт тощо.
 Під час підготовки матеріалу мені стало відомо, що вирішення питання пільгового проїзду учнів із сіл до міських навчальних закладів наразі вивчається на рівні Кабінету Міністрів. Звісно хочеться сподіватися, що у сільських родин, діти яких навчаються у міських школах, хоча б на одну проблему стало менше…