Главная » 2009 » Декабрь » 2 » Звернення Священного Синоду до вірних чад Української Православної Церкви
10:07 Звернення Священного Синоду до вірних чад Української Православної Церкви | |
 Всечесні отці, улюблені у Христі Іісусі брати й сестри!Розкол українського Православ’я — біль усієї Православної Церкви. Поза спасенною огорожею Церкви опинилися наші однокровні, єдиновірні брати й сестри. Певна частина цих людей опинилися у розколі свідомо — егоїстично відокремившись від Матері-Церкви внаслідок помилок у власному духовному житті: гордині, владолюбства, хибно усвідомленого патріотизму тощо. Втім, ми знаємо, що багато православних віруючих, які перебувають сьогодні в розколі, опинилися там не шляхом усвідомленого вибору, а через ті або інші життєві обставини. Багато було зваблено лжепатріотичною риторикою розколоначальників, дехто відійшов через брак достовірної інформації, або вже й народився в розколі. Ясно одне — той шлях, яким вони йдуть — не є спасенним, а ті, що йдуть ним, на жаль, дедалі більше укорінюються у своїх хибних поглядах. Наша мета і пастирський обов’язок — вказати на помилки і повернути заблукалих в церковну огорожу. Ці люди сповідують спільну з нами православну віру, серед них є чимало таких, які щиро намагається воцерковитися й долучитися до істинної православної духовності. Однак, через те, що вони перебувають поза межами канонічної Церкви та спілкуванням зі Вселенським Православ’ям, відокремлені не можуть досягти тієї повноти церковності, яка подається людині через благодатні дари Святого Духа. Виникає трагічна ситуація, коли люди, які прагнуть єдності з Христом, не можуть бути причетними до неї, оскільки таїнства, які вони приймають, позбавлені повноти спасенної благодаті. Матір-Церква засуджує гріховний стан відокремлених, їхнє бажання відійти, відокремитися від повноти Соборної Церкви. Але водночас ми щиро співчуваємо тим, хто опинився поза церковним спілкуванням, і молимося за якнайшвидше повернення їх до спасенної єдності зі Вселенським Православ’ям у лоні канонічної Української Православної Церкви. Керуючись заповіддю Спасителя "нехай усі будуть одне” (Ін. 17: 21), та відповідаючи на прохання неканонічних церковних спільнот, Священний Синод Української Православної Церкви створив робочу групу для підготовки можливого діалогу з представниками УПЦ КП1. 2 жовтня цього ж року, робоча група мала зустріч з представниками цієї неканонічної церковної групи. Ці ініціативи Української Православної Церкви носять пастирський характер. Створення нашої робочої групи спричинене усвідомленням необхідності подолати церковні розділення в Україні. Про готовність до конструктивного діалогу Синод нашої Церкви заявив очільникам УПЦ КП, відповідаючи на їхнє звернення від 14.12.2007 р. Дії Священноначалія Української Церкви були схвалені Архієрейським Собором РПЦ, що проходив у Москві під головуванням покійного Святішого Патріарха Олексія II 24–29 червня 2008 р.: "п. 25. Освященний Собор, оцінюючи жертовне служіння Предстоятеля Української Православної Церкви Блаженнішого Митрополита Київського і всієї України Володимира, а також єпископату і духовенства, які несуть сьогодні свій послух у непростих умовах релігійної та політичної нестабільності в Україні, з вдячністю Богу констатує факт неухильного зростання і розвитку Української Православної Церкви, яка об’єднує в Іісусі Христі православних людей незалежно від їхніх політичних та ідеологічних настроїв і поглядів; п. 26. Собор складає пастирську подяку вірним чадам нашої Церкви в Україні, які бережуть єдність духу в союзі миру і любові. Собор схвалює діяльність священноначалія Української Православної Церкви щодо пошуку канонічних шляхів відновлення церковного миру та єдності українського Православ’я; п. 27. Нашим братам і сестрам в Україні, які перебувають поза православною церковною огорожею, Собор каже: Матір Церква зі скорботою, терпляче чекає на всіх тих, хто залишив її спасенне лоно. Немає гріха, якого не простив би Господь, немає провини, яку Церква не покрила б своєю материнською любов’ю”2 . Ідея відновлення єдності Православної Церкви в Україні червоною ниткою проходила також через усі промови та проповіді Святішого Патріарха Кирила під час його недавнього візиту в Україну: "…як Патріарх у тому числі й України, я робитиму все для того, щоб народ возз’єднався, щоб політичні й національні суперечності зникли, щоб єдина Церква Христова, Церква-мучениця і сповідниця, яка була вірна Христу навіть до смерті й розділила долю свого народу, знову мала силу і можливість обійняти материнськими обіймами усіх своїх вірних чад… Моє слово, сповнене любові, звернене сьогодні не тільки до вас, жителі Донбасу, але й до тих наших братів і сестер, які перебувають у розколі. Ми молитимемося за вас, навіть якщо ви не хочете цієї молитви, ми на колінах проситимемо Бога, щоб Він милість Свою прихилив до України, щоб Він об’єднав Церкву, об’єднав народ, щоб усі разом могли сказати: «Нас же всех, от единаго Хлеба и Чаши причащающихся, соедини друг ко другу во единаго Духа Святаго причастие»3. Щодо церковного розколу в Україні Патріарх Кирил наголосив, що цілком поділяє стурбованість розділення, що триває між православними віруючими в Україні. Дане розділення, з одного боку, є болісною раною на тілі Церкви з іншого — справляє негативний вплив на стан українського суспільства, провокуючи нестабільність і породжуючи в ньому конфліктні ситуації. "Зазначу, — акцентує увагу Його Святість, — що визначення заходів до подолання розколу перебуває насамперед в компетенції самокерованої Української Православної Церкви. Ми позитивно ставимося до того, щоб єдність Православ’я на Україні була відновлена шляхом діалогу між Українською Православною Церквою та спільнотами, які відокремилися від неї, за умови, що цей діалог будуватиметься на засадах визнання всіма його учасниками непорушності канонічних норм устрою Церкви”4 . *** Демонструючи готовність розпочати конструктивний діалог з неканонічними церковними структурами, Українська Православна Церква водночас зберігає свою принципову позицію щодо історичного факту розколу та його ініціаторів. Наша позиція була і залишається незмінною: ми вважаємо, що, з точки зору православної еклезіології та канонічного права, єдиною прийнятною моделлю відновлення церковної єдності є об’єднання усіх православних християн у лоні канонічної Української Православної Церкви, тобто повернення тих, хто відокремився, туди, звідки вони вийшли. Не змінився наш погляд і на те, яким саме чином ті, хто відокремився від повноти Церкви, можуть з нею об’єднатися. Шлях до відновлення єдності пролягає через покаяння, тобто через благодатну "зміну розуму” та способу життя відокремлених. Покаяння, до якого прикликає Свята Церква тих, хто відійшов в розкол, — це не принизлива процедура вимолювання прощення, як це дехто, можливо, собі уявляє. Покаяння мирян — це визнання перед Богом власної недосконалості, яка стала причиною віддалення від Бога і Його Церкви. Покаяння провідників розколу — це визнання перед усією Церквою, і насамперед перед своїми ж вірними, власної провини, яка зробила їх «сліпими вождями сліпих» (Мф. 15: 14). Українська Православна Церква готова забути про ті рани, яких завдали їй ті, що відокремилися від неї. Але, щиро бажаючи повернення наших братів і сестер, які, віримо, тимчасово перебувають у розколі, ми не маємо права відійти від канонічної традиції Православної Церкви. Церква готова виявити милосердя та по-євангельському засвідчити любов до тих, хто вчинив гріх. Але ми не можемо прийняти гріх як такий, тобто власне розкол. А щоб знищити гріх, недостатньо дипломатичних зусиль або зустрічей. Гріх виліковується лише через покаяння, і ми щиро сподіваємося, що наші брати і сестри з неканонічних церковних структур, і насамперед їх очільники, знайдуть у собі мужність для принесення щирого каяття. *** Водночас є незмінною позиція Української Православної Церкви щодо питання її нинішнього канонічного статусу, затвердженого у Статуті РПЦ Помісним Собором РПЦ 28 січня 2009 р. Вважаємо, що перегляд існуючого статусу УПЦ є некорисним для церковного життя. Нагадуємо нашій пастві, що Українська Православна Церква є частиною РПЦ з правами широкої автономії, самокерованою у своєму управлінні, як це зазначено у Статуті РПЦ. Через Руську Православну Церкву вона поєднана з Єдиною Святою Соборною і Апостольською Церквою. Вона перебуває в єдності зі Вселенським Православ’ям саме через канонічний та молитовний зв’язок нашої Церкви з повнотою Руської Православної Церкви. Нинішній статус нашої Церкви є оптимальним для звершення нею своєї спасенної місії у сучасній Українській державі — освячувати народ Божий — громадян України, роблячи їх громадянами неба. Давня Київська Митрополія є продовжувачем величної духовної традиції Київської Русі, спадщина якої об’єднує сьогодні братні православні слов’янські народи. Усвідомлюючи свою історичну відповідальність за долю цього спільного спадку, ми прагнемо, щоб єдність нашої Церкви зростала, щоб свята київська земля була не осередком розбрату, а місцем єднання й освячення, як це було за княжих часів і як це притаманно самій душі українського народу. Мета нашого діалогу з неканонічними церковними групами — не бажання канонічно відокремитися від повноти Руської Церкви, а прагнення відновити церковну єдність. Діалог — не є виправданням розколу або поступкою тим, хто сьогодні на ньому наполягає, а формою свідчення про благодатну повноту церковного життя канонічного Православ’я. Святоотцівська заповідь наказує нам любити грішника й ненавидіти гріх. Саме тому, ми вбачаємо своїм завданням, з одного боку, засвідчити свою щиру та нелицемірну любов до тих, хто відокремився, а з іншого — донести до їхньої свідомості згубність та безперспективність обраного ними антиканонічного шляху побудови "єдиної помісної Церкви”. Ми мусимо усвідомити й інше: доки між православними християнами в Україні існуватиме трагічне розділення, православна місія в сучасному українському суспільстві не буде до кінця успішною. Рана розколу знесилює українське Православ’я, стає спокусою для зовнішніх, дискредитуючи Церкву в очах суспільства. Христова Церква живе за законом повноти любові — законом, який велить нам прощати, виявляти милосердя і молитися за покаяння грішників. Мета нашого діалогу з неканонічними структурами — благодатне преображення розуму та життя тих, хто сьогодні, віримо, тимчасово перебуває в розколі. Починаючи діалог з неканонічними спільнотами, Українська Православна Церква наслідує Христову любов, що засвідчена у притчі про блудного сина та у словах Спасителя про доброго пастиря, який полишає дев’яносто дев’ять овець заради спасіння однієї (див. Лк. 15: 4). І на небесах радість більша за одного наверненого грішника, аніж за дев’яносто дев’ять праведників. Ми прагнемо не перемоги чи зверхності над братами, а їхнього повернення до спасенного і благодатного лона Церкви. Звертаючись до вірних чад Української Православної Церкви, ми просимо вас щоденно підносити молитви задля повернення до Церкви тих, хто від неї відокремився, щоб ми єдиними устами і єдиним серцем могли прославляти Господа. Благодать Господа нашого Іісуса Христа, і любов Бога і Отця, і причастя Святого Духа нехай перебувають з усіма вами! 1 Журнал засідання Священного Синоду № 45 від 9 вересня 2009 р. 2 Определение Освященного Архиерейского Собора Русской Православной Церкви (Москва, 24-29 июня 2008 года) «О вопросах внутренней жизни и внешней деятельности Русской Православной Церкви». 3 З виступу Святішого Патріарха Кирила в Святогірській Свято-Успенській Лаврі 30.07.2009. 4 Письмо-ответ Патриарха Московского и всея Руси Кирилла на имя Президента Украині В.А.Ющенко относительно вопроса диалога между православніми в Украине и снятия анафемы с гетмана Ивана Мазепы. 22.09.2009. № 6284 (копия) // Архив Канцелярии Киевской Митрополии. .. Прес-служба УПЦ | |
|
| |
| Всего комментариев: 0 | |