Народився він 16 липня 1943 р. у Хусті. Батько за фахом – юрист. Крім цього, згодом закінчив Ужгородське музичне училище по класу вокалу і з 1945 р. працював солістом Закарпатського народного хору, а відтак – солістом Львівського оперного театру ім. І.Франка. Через рік після народження Василя сім’я переїжджає в Ужгород, де закінчив середню школу № 1 ім. Т.Г.Шевченка.

       Як  здібний і наполегливий учень, у 1958–1961 рр. навчався у Київській художній школі ім. Т.Шевченка, а по її закінченні у 1961–1967 рр. здобуває професійну освіту у Київському державному художньому інституті на відділі станкової графіки – відомому своїми багатими і глибокими художніми традиціями. Він з вдячністю згадує своїх учителів, визнаних художників – викладачів, В.І.Касіяна, Г.Якутовича, М.Г.Дерегуса, І.М.Співакова, які потужно впливали на становлення світогляду й особистості юнака, посіяли в його душі чимало «доброго й вічного», що потім зійшло рясними сходами в його майбутній педагогічній діяльності. Інститут дав добру основу для виявлення потенціалу й утвердження у фаховій сутності, збагатив ґрунтовними знаннями й підготував до кваліфікованої педагогічної роботи. У Києві відвідує музеї образотворчого мистецтва, намагається проникнути в саму суть образного мислення і творчого процесу майстрів художніх картин, пізнати філософію їхнього життя.

       На  його долю випало також служити у  війську у м. Загорськ біля Москви. Після демобілізації один рік працює в обласному краєзнавчому музеї. З 1969 р. і понині – в Ужгородському училищі прикладного мистецтва (тепер коледж мистецтв) викладає фахові дисципліни – малюнок, живопис, де він щедро ділиться нерозтраченим талантом зі студентами. Маючи небуденний хист, творчі можливості, він не тільки плекає любов до мистецтва, дає студентам глибокі знання з цих предметів, а й насамперед – висоту духу й багатство духовності, широчінь душі й безмежжя людяності, любові.

       Він повністю віддає себе студентам. Особливу увагу звертає на якість навчання, його зміст, наголошуючи, що мистецтво як явище діяльності людини, має розвиватися на міцних національних традиціях. Він робить усе для того, щоб студенти успішно навчалися, збагачували свій досвід і тим самим ставали на професійний, фаховий рівень. Він завжди самокритично оцінює на свою працю і вважає, що не має права самозаспокоюватися у питаннях фахової підготовки молоді. Найперша його настанова для студентів – навчити їх учитися. Бо художник, акцентує він, який обмежений у знаннях, непоінформований, безумовно обмежує і коло своїх уподобань, тобто обмежує себе як фахівця. На конкретних прикладах В.Петрецький переконливо доводить: хто постійно працює над собою, займається самоосвітою, уміє робити висновки й набуває життєвого і мистецького досвіду, формує вимогливість до себе, той завжди досягає успіхів. Він наполегливо і сумлінно прокладає свою чесну борозну на полі життя, продовжує себе в праці задля людини, максимально використовує свій досвід для того, щоб у світі панували чесність, любов, духовна чистота. Він вважає почесним обов’язком – свої знання, досвід, талант сповна віддавати в ім’я розвитку й розбудови Української держави.

       У його педагогічній діяльності важливе  місце займає формування особистості – всебічно розвиненої, висококультурної, активної, добротворної, яскраво індивідуалізованої. У кожному студенті він бачить особистість, шанує її, намагається виявити самостійність мислення, незалежність, можливість вибору, що є найголовнішою передумовою творчого розвитку людини. Продуктивним методом його праці є забезпечення ситуацій, що сприяють максимальному розкриттю потенціалу студента й надійно стимулюють внутрішні сили особистості до творчого саморозвитку й самовдосконалення. Тому заняття в нього змістовні, цілеспрямовані, захоплюючі, педагогічно доцільні. Вони запам’ятовуються студентам, підносять їх духовно, надихають на самовдосконалення. Та це й не дивно, бо він постійно перебуває в пошуках оптимальних форм вивчення предметів, пам’ятаючи, що потрібно формувати у наших студентів ціннісні орієнтації, що допоможуть їм стати висококультурними людьми у світовому співтоваристві. Системно й комплексно, не лише на заняттях, а повсякчас, ознайомлює студентів із книжковими цікавинками, новинками, пробуджує в молоді інтерес до читання наукової та художньої літератури, виховує в них високий естетичний смак, уміння відрізнити шедевр від графоманської писанини.

       В.Петрецький належить до національно свідомих викладачів, і в роботі зі студентами належну увагу приділяє культурі мовлення. Він вважає, що треба оголосити війну засміченню нашої мови словами неукраїнського походження, що кожна людина має досконало знати не лише свою історію, свій предмет, а й мову, любити її, примножувати багатство її смислу. Мова має бути священною, сприяти нагромадженню здобутків культури, духовної скарбниці народу. Він радіє, коли бачить, що є також викладачі, котрі в мовному вихованні вбачають силу і міць нації, суть національної ідеї, усього того, чого нам сьогодні бракує – українознавства й українолюбства.

       Як  ввічлива і скромна людина не любить бути помітною особою в гурті. Але  те, що він говорить і думає щодо мистецтва, професійної освіти, вислуховується уважно й охоче сприймається.

       Чимало  часу віддає творчій роботі, займається портретним живописом («Портрет молодої жінки», «Портрет лікаря», «Портрет письменника», «Портрет фольклориста» та ін.). Портретний жанр вважається показником мистецької довершеності кожного, хто прокладає шлях до вершин визнання. Як раніше, так і нині неабияким успіхом у глядачів користується вдало виконана ним композиція «Троїсті музики». Йому вдається зазирнути в душу сучасника, побачити в ній сутнісне, духовно буттєве, отой стержень, без якого людина не була б тим, ким вона є насправді. Найкращі художні твори характеризуються оригінальністю задуму, особистим відчуттям сюжету та розумінням композиції, високим рівнем виконання. Його картини відгукуються високими думками й почуттями у багатьох серцях. Виконані впевненим, легким пензлем, мають професійно закінчений вигляд, краєвиди або портрети наповнені глибиною почуттів.

       Не  чужий митцеві й жанр натюрморту, де значне місце займають квіти. Прості, невибагливі на перший погляд, пишні квіти та стиглі фрукти під віртуозним пензлем дивним чином трансформуються в привабливі полотна. Радують око квіти й пейзажі. Вони яскраві й радісні, такі реальні, старанно виписані до дрібниць і дуже оптимістичні. У натюрмортах вони сповнені невимовної принадності, вони дихають, рухаються, пахнуть. Його натюрморти – це жива, одухотворена природа. Художник зберігає цю красу за допомогою пензля і фарб.

       Оригінальними і напрочуд цікавими за композицією  є настінні розписи В.В.Петрецького  у колишньому піонерському таборі «Молода  гвардія» м. Одеси, санаторію «Поляна» м. Свалява (у співавторстві з художником І.М.Дідиком), роботи декоративного панно в техніці інтарсії для педагогічного училища м. Мукачева.

         Василь Васильович відомий також  і як майстер книжкової графіки.  Так, він з любов’ю і знанням справи оформив чимало книг різних жанрів, присвячених закарпатському фольклору та етнографії, зокрема збірники казок «Таємниця скляної гори» (1975), «Зайчиків дзвіночок» (1997), збірник пісень «Заспіваймо коломийку» (1995), а також творів закарпатських письменників Ф.Потушняка «Повінь» (1971), «Честь роду» (1973), Ю.Мейгеша «Небезпечний вік» (1983) та ін. Свідомо опираючись на національні джерела, на традиції національної образотворчої школи, його композиції майстерно поєднуються з текстами творів, пройняті щирістю, романтичністю, буйноцвіттям казковості з виразним індивідуальним стилем, і з позицією митця.

       У творчому доробку В.Петрецького  приємне враження справляють ікони. Та це й закономірно, адже в іконописних  ликах не можна зрадити ні собі, ні мистецтву. Займаючись іконописом, він засвоїв просту істину про те, що святі не можуть уподібнюватись до сучасних реальних людей, бо в них мусить бути вираз вічності. Його ікони ортодоксальні, створені за зразком давніх живописних традицій.

       Праця над іконами – то своєрідна душевна й духовна сповідь митця. Його картини наповнюють серця й думи живодайним причастям краси. Так, у Свято-Миколаївському чоловічому монастирі с. Іза-Карповтлаш на Хустщині з великою вдячністю прийняли написані й подаровані ним ікони «Воскресіння Ісуса Христа», «Образ Пресвятої Богородиці Тверської».

       До 60-річчя створення першого художнього навчального закладу на Закарпатті видано «Каталог виставки робіт викладачів Закарпатського художнього інституту  та коледжу мистецтв ім. Адальберта Ерделі» (2006). У каталозі вміщено дві картини В.Петрецького «Натюрморт» (1982. – Картон, олія) і «Дівчина в квітах» (2000. – Картон, олія).

       Своєю працьовитістю, сумлінністю, професіоналізмом досвідчений майстер широкого творчого діапазону завойовує авторитет  серед студентів і викладачів. Колеги-викладачі коледжу наголошують: «За що б не брався Василь Васильович, виходить у нього логічно, вмотивовано, ґрунтовно і поважно». А колишній його учень, а нині викладач Ужгородського коледжу та інституту мистецтв, член Національної спілки художників України А.М.Ковач сказав: «З часів мого навчання в коледжі і донині можна констатувати високий рівень образотворчої культури В.Петрецького, особливо малюнка. Дуже делікатний як колега у спілкуванні, доброзичливості. Пригадую, що три роки тому на виставку до ювілею коледжу представив дві високомистецькі картини. Шкода тільки, що його талановиті полотна рідко бачимо на виставках».

       В.В.Петрецький своїми здібностями у мистецтві  ще на початку 70-х років ХХ ст. привернув  увагу, подавав надії реалізувати себе, як тільки міцно стане на власну творчу дорогу. Цей колористичний дар помітив скульптор Роман Дмитрович Дяківський і вдало передав у гіпсі «Портрет молодого художника». Робота ця вміщена у каталозі «Виставка творів викладачів Ужгородського училища прикладного мистецтва» (1972).

       В.Петрецький виробив свій стиль, своє особливе бачення  явищ життя, у яких сплелися знання, інтуїція і досвід, що дає змогу  збагнути як глибини, так і вершини  мистецтва. Він пройшов нелегкий шлях у педагогічній діяльності та художній творчості. Але постійно працюючи над собою, уміючи робити висновки, набуває життєвого і мистецького досвіду, досягає поставленої мети. Його художні твори змістовні, мають пізнавальний характер, несуть у собі вагоме естетичне наповнення. Вони цікаві й зрозумілі широкому колу глядачів. А все це разом є найзаповітнішим для кожного митця.

       Працьовитість, внутрішня духовна наповненість, прагнення самовдосконалюватися спонукають його до активного вияву обдарування, про що засвідчують його заняття зі студентами, які він проводить на належному науково-методичному та фаховому рівні. Він завжди намагався так викладати свої предмети, щоб вони допомагали в майбутньому його вихованцям долати складні колізії життя. А його ерудованість стимулювала потяг студентів до знань, вела у світ непідробної краси.

       Серед учнівської молоді займається пропагандою  мистецтва. Так, у Сторожницькій  ЗОШ І-ІІІ ступенів на Ужгородщині брав участь у презентації збірника пісень «Заспіваймо коломийку», який він проілюстрував. З молодими художниками їздив на пленери, що відбувалися в нашій області та за кордоном, активно залучає своїх вихованців до краси, джерел духовності, народознавства.

       В.Петрецький виховав, вивів у світ чимало талановитих  і вдумливих художників, які йому низько вклоняються і завжди будуть вдячні за глибокі знання, мудрі поради, щиросердну підтримку, що реально і предметно відкриває їм дивні секрети мистецької праці. Вони розвивають і примножують ідеї свого досвідченого вчителя, а головне – пристрасно й вірно служать мистецтву. Сьогодні саме молодим і завзятим доля дарувала щастя продовжити роботу, реалізувати в нових творчих програмах і проектах ідеали наших попередників – Й.Бокшая, А.Ерделі, Ф.Манайла, Е.Контратовича, А Кашшая, А.Коцки…, мрії і сподівання тих, хто життя і талант свій присвятили матері Україні.

       У книзі «Сповідь душі» видатний український  художник, учитель В.Петрецького, В.Касіян зазначає: «Все своє життя я мав перед собою одну мету: служити своїм мистецтвом народові. І доки битиметься моє серце, буду вірний цій меті». В.Петрецький своїм мистецтвом і педагогічною діяльністю досяг цієї мети. Маючи великий досвід і рідкісний талант, він ще може багато чого зробити, багато кого навчити, бо в душі в нього стільки прекрасних задумів, що їх, мабуть, не вдасться сповна реалізувати й до свого століття.

       Іван  ХЛАНТА,

       доктор  мистецтвознавства,

       кандидат  філологічних наук,

       заслужений  діяч мистецтв України

PRESS-KAPПAT