Нещодавно Ужгороді відбувся VI силовий турнір «Карпатський ведмідь». Головним суддею змагань був український стронгмен та володар титулу «Найсильніша людина світу» Василь Вірастюк. Журналісту PRESS-КАРПАТ вдалося взяти у відомого силача ексклюзивне інтерв'ю.

–Василю, чи задоволені ви проведенням VI силового турніру «Карпатський ведмідь»? Чим він для вас запам'ятався?

–Насамперед погодою. Завжди, коли я приїжджаю в Ужгород, особливо на подібні спортивні заходи, обласний центр Закарпаття зустрічає мене дощем. Цього року було те саме. А якщо говорити про організацію цьогорічного силового турніру, то, як на мене, дається взнаки слабка фінансова підтримка. Вірю, що наступного року ситуація значно поліпшиться. Крім того, вважаю, що такі спортмасові заходи слід проводити на стадіоні, щоб глядачі мали можливість сидячи спостерігати за турніром. «Карпатському ведмедю» не вистачає  залучення спортсменів з інших регіонів України. А все решта – нормально, адже цей силовий турнір має й ім'я, і свій неповторний бренд. Ідейний натхненник й організатор силач – Іван Григоровський – за будь-якої погоди уже шостий рік поспіль проводить ці спортивні змагання в Ужгороді. І це класно. Ужгородці теж уже звикли, що в кінці серпня завжди має відбутися силовий турнір «Карпатський ведмідь».

–Як вам потенціал його учасників?

–Я запримітив, що Закарпаття стоїть осторонь богатирського руху в Україні. Чи то спортсмени не дають про себе знати, чи, можливо, організатори недопрацьовують. Івана Григоровського, приміром, знаю раніше за решту учасників. Пригадую, що ще у 2007 році запросив на турнір його і Сергія Олеоленка. Вони виступали в парі, відстоюючи честь рідного Закарпаття. Нещодавно в Тернопільській області відбулися силові змагання, взяти участь у яких я також запрошував ужгородців Григоровського і Жеребака. Правда, в Євгена Жеребака трішки не вийшло, бо за кілька днів до виступу він зазнав травми, через що не зміг приїхати.

–Як і на кожних змаганнях, не обходиться без цікавих історій. Можете щось пригадати з тих, в яких брали безпосередню участь?

–Такі історії, звичайно, траплялися. Скажімо, на змаганнях у США, під час другої вправи, у мене урвався біцепс. Однак я акумулював у собі всі сили і ще чотири вправи виступав із цією травмою. Також під час перевертання колеса я травмував середній палець, в результаті чого він зігнувся в інший бік. Та і в цьому випадку я зробив усе можливе, щоб виступати далі.

–Що, на вашу думку, потрібно, аби досягти успіху? Секрет від Василя Вірастюка.

–Тільки наполегливо працювати і, якщо йдеться про спорт, потрібно ще мати талант. Для досягнення бажаного результату слід багато чим пожертвувати у житті. Треба не лише займатися спортом, але й жити ним. Я, наприклад, жертвував іноді вільним часом, який міг провести в колі сім'ї. Бувало й таке, що я не жив у сім'ї тільки через те, що мені потрібно було побути наодинці із самим собою, зібратися з думками, щоб не заважали люди, які поряд, тобто моя сім'я. Відсутність побутових проблем теж дуже важлива.

–Чи маєте якісь особливі рецепти, як підтримувати чоловічу силу?

–Їсти горіхи, родзинки і мед, щоб мати хорошу потенцію.

–Який відпочинок для вас є найкращим?

–Пасивний. Коли приїжджаю на відпочинок – люблю полежати, щоб ніхто при цьому не морочив мені голови.

–Чи часто відпочиваєте із сім'єю? Полюбляєте відпочивати за кордоном чи в Україні?

–У зв'язку з тим, що останній рік я не виступаю на турнірах, маємо більше часу на відпочинок. Нещодавно цілий місяць ми провели у Буковелі у наших хороших знайомих, які мають приватний готель. Також встигли побувати в Криму. Туди поїхали тільки заради дітей, тому що на відпочинок до Криму ми не їздимо принципово. Порівнюючи із закордоном, тут відсутні належний сервіс, хороше харчування, хороші пляжі. І якщо брати загалом витрачену суму в Криму, то краще уже за такі гроші відпочити десь за межами України.

–Що полюбляте з українських страв?

–Знаєте, відверто: українська кухня є досить жирною і стараюся не дуже зловживати такими стравами. Люблю вареники, пельмені, борщ, капусняк, солянку, грудинку. До речі, моя дружина готує просто фантастичну грудинку, запечену в духовці під ананасами і сиром. А загалом я не вибагливий до їжі, люблю поїсти смачно і якісно.

–Чи часто допомагаєте дружині на кухні?

–Не допомагаю, але можу це робити. І хист для цього є. Між іншим, часто сперечаємось з дружиною на цю тему, вона навіть виставляє мені умови, щоб тиждень готував я, а тиждень – вона. Мої чисельні обіцянки пристати на такі умови так і залишилися на рівні обіцянок.

–На що ви здатні через ревнощі?

–Ой, я не знаю. Дякувати Богу, мої жінки вели себе настільки коректно, що мені не доводилося хвилюватися з цього приводу. Серйозні стосунки, які я мав з першою, нині покійною, дружиною, зберігаються такими і з теперішньою. А взагалі я ніколи над цим глибоко не замислювався.

–Чи часто впадаєте у депресії?

–Не часто.

–Ви дуже життєрадісна людина. Але, мабуть, не з будь-ким можна бути відкритим. Чи не було такого, що вам відповідали чорною невдячністю за добро?

–Можливо, такі випадки й були. Я переважно спілкуюся з тими людьми, яких дуже добре знаю. В інших випадках я ставлю певний бар'єр. Так навчило мене життя.

–Як ставитеся до чорного гумору?

–Чорний гумор буває різним. Сам інколи розповідаю чорні анекдоти. Але якщо анекдот розказаний не до теми, наприклад, коли сидиш у компанії людей з певними вадами здоров'я і хтось починає розповідати такі анекдоти, то почуваю себе не дуже добре. Досить часто можна почути анекдоти про заїк або про людей, які погано бачать чи взагалі незрячих. У таких випадках моє ставлення до цього є негативним.

–Чи вплинула на вашу сім'ю фінансово-економічна криза?

–Звичайно. Адже зі мною були підписані деякі рекламні контракти. Зараз ситуація така, що ті фірми і торгові марки, з якими я працював, опинилися у фінансовій скруті. Тому деякі проекти призупинені, або зупинені повністю. Наша сім'я завжди вміла цінувати зароблену важкою працею копійку, тому ми ніколи не дозволяли собі нічого зайвого. Не можу сказати, що до кризи ми жили на широку ногу, розкидаючись грошима на ліво і направо, а тепер почали економити і не можемо собі дозволити баночку ікри. Як колись говорив один із депутатів Верховної Ради, раніше його діти їли чорну ікру, а тепер екномлять і змушені їсти червону.

–Що означає для вас доброчинність? Який зміст вкладаєте у цю шляхетну справу?

–Вважаю, що доброчинність повинна бути не нав'язливою. Інколи буває, коли сидиш вдома, починаються дзвінки з проханням подати благодійну допомогу. Трапляється, коли мені кажуть: пане Василю, чи не могли б ви приїхати туди й туди, допомогти нам матеріально. Доброчинність повинна йти від серця. Якщо у мене є можливість допомогти людям,– я їм допомагаю. Такі випадки часто траплялися, але не хочу про них розповідати, щоб не хвалитися. Допомога з мого боку подавалася як окремим людям, так і маленьким дитячим будинкам. У багатьох ситуаціях сам не знаєш, як вчинити, бо враження людей про мене є трохи перебільшеними. Вони думають, що раз прізвище Вірастюка на слуху, значить він запакований і є як мінімум мільйонером. А тому можна йому зателефонувати і попросити про допомогу. Я ж нікому не плачуся, що в мене теж є сім'я, що у мене теж є близькі люди, які хворіють і потребують допомоги. Через це деколи люди на мене ображаються. От недавно був випадок, коли мені зателефонував священик із Закарпаття і також попросив допомогти його колезі, який хворий на рак. Я ж не говорив йому, що мій батько теж має таку ж хворобу. А кількість таких прохань, на жаль, є чисельною.

–А вам доводилося самому одержувати допомогу від когось?

–У житті кожного спортсмена є такий період, коли йому важко обійтися без чиєїсь допомоги. І, звісно, у такій допомозі мені не відмовляли. В Івано-Франківську, коли жив і працював там, нам допомагали місцеві підприємці. Те ж було, коли я приїхав у Львів, де працював в одній із компаній. На початковій стадії сама людина не може себе утримувати. Адже і на фармакологію, і на спеціальне харчування потрібні немалі гроші.

–Чи надходили вам пропозиції від політичних сил?

–Вони були і раніше. Останнім часом теж надходять сигнали. Але від кого, я, звичайно, утримаюся від відповіді на це питання. Думаю, деякі пропозиції можна розглянути, тому що потрібно все таки щось міняти у цій країні. Якби я навіть потрапив у прохідний список, то це повинна бути та політична сила, до якої у мене лежить душа. Є такі партії, пропозиції від яких я не розглядав би ніколи в житті. За будь-яких обставин! Оскільки я людина спорту, то там мав би більше можливостей для лобіювання і підтримки спорту. Автоматично з'явилися б кілька нових турнірів. Адже в народного депутата є більше важелів впливу. Пішов би заради того, щоб розвивати спорт, а відтак – здоровий спосіб життя.

–Побажання Василя Вірастюка читачам «PRESS-КАРПАТ».

–Видряпатись з складної фінансово-економічної ситуації, погасити кредити. Думаю, зараз для людей це найголовніше і найболючіше питання.