Україна між "тут" і "там": племена й ідеології - 29 Июня 2010 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2010 » Июнь » 29 » Україна між "тут" і "там": племена й ідеології
16:20
Україна між "тут" і "там": племена й ідеології
Україну розриває на частини протистояння Львова і Донецька, яке впливає й на інші регіони... Уособленням цього протистояння стали героїзація Бандери та новозбудований пам'ятник Сталіну...

Донеччани (чи, як вони самі себе звуть, дончани) і галичани - це дві специфічні регіональні групи, фактично два субетноси із трайбалістськими світоглядами і політичними настановами...

Треба знайти щось середнє, якусь золоту середину в політиці та ідеології, яка б зупинила роздрай у державі і дозволила Україні ефективно розвиватися...

Таких і подібних до них заяв останнім часом вистачає і в Інтернеті, і на шпальтах паперової преси.

Так само як і тверджень про неминучий розпад України на частини, зумовлений тим, що ніякої "золотої середини" знайти ніколи не вдасться, надто принципові розбіжності...

А тому галицький і донецький трайбалізми-регіоналізми-сепаратизми будуть і далі брати гору над загальнонаціональними інтересами, розшарпуючи державу на клапті.

На перший погляд, обидва типи тверджень не просто мають під собою певне підґрунтя, а й виводять громаду на рівень концептуальних узагальнень, власне, теорії побудови української демократії.

У першому випадку така демократія має бути не-галицька і не-донецька, водночас узявши все краще, скільки б його не було, від них.

У другому випадку треба позбутися або одного, або іншого регіону у складі держави і тоді вже створювати ефективну систему народовладдя. Або за галицьким, або за донецьким зразками - ясна річ, збагативши їх загальноукраїнським досвідом, щоб позбутися отого капосного трайбалістського духу.

Проте, як на авторову думку, і перший, і другий різновид тверджень є не більше, ніж правдоподібними міфологемами, а часом - і відвертими політтехнологічними розробками, покликаними ввести суспільство в оману.

При тому, що певне підґрунтя у таких тверджень, як уже було сказано, існує, але факти, що його становлять, насмикані під науковим оглядом свавільно і безсистемно, хоч під ракурсом творення ідеологічних міфів тут проглядається своя логіка.

Утім, треба віддати належне авторам текстів обох цих типів: вони зачепили проблемне поле, вивчення якого відкриває перед дослідниками можливість окреслити не тільки найбільш болючі точки сучасного українського життя, а й запропонувати оптимальні шляхи розвитку країни.

Та це вимагає чималої роботи, яка під силу лише групі однодумців, такому собі "невидимому коледжу". А для початку розберімо лише одне, але не останнє за значущістю питання: чи український соціально-політичний трайбалізм чи, м'якше, регіоноцентризм є фактом одночасно і щодо Донеччини, і щодо Галичини?

Класичне значення поняття трайбалізм чи трибалізм (англ. tribalism, від латинського tribus - плем'я) - це настанова на культурно-побутову, культову і соціально-політичну племінну відокремленість, відрубність, одрізненість.

Трайбалізм - це характерна риса суспільств, що перебувають у процесі переходу від архаїчного, племінного устрою до ранніх форм капіталізму.

Практика трайбалізму полягає у наданні привілеїв вихідцям з однієї етнічної чи субетнічної групи при доборі кадрів у державному апараті за рахунок інших груп населення.

Трайбалізм використовує формально демократичні інституції для здобуття певною регіонально-етнічною спільнотою контролю за всім державним механізмом.

Голосування на виборах відбувається не на ідеологічній основі чи відповідно до харизми політичного лідера, а за принципом "наш, земляк, місцевий" - "чужий, не наш".

У постколоніальній Африці, де трайбалізм сьогодні поширений, формування органів державної влади на основі етнорегіональних зв'язків часом виливається у сепаратизм чи призводить до громадянських воєн.

А тепер запитання до читачів: населення яких українських регіонів практикує (принаймні, люди старшого віку) словесний зворот: "Я поехал на Украину"?

Запитання друге: в яких регіонах достатньо поширеним є звернення: "земляк, землячка, земеля"?

Запитання третє: в яких регіонах найбільше пишаються своїм "особливим", "унікальним", "істинно чоловічим" (так!) характером?

Відповіді знайти не так важко.

Подивимося, за кого ж голосували на минулих парламентських виборах на Донбасі (а ще - на Кримському півострові, це нам знадобиться надалі) та на Галичині.

Партія регіонів: Донецька область - 72,05%, Луганська область - 73,53%, Крим - 60,98%, Севастополь - 64,53%. Беремо першу десятку списку ПР (саме десятку, бо на цих виборах до першої п'ятірки американські політтехнологи наполегливо порадили поставити тільки двох "своїх") - і що бачимо?

Чудову сімку донбасівців. Хоча й у п'ятірці два перших місця - це знакові "земляки". Беззастережна перемога!

Якщо до цього додати ще й КПУ (Петро Симоненко народився й здобув вищу освіту у Донецьку, крім нього, у п'ятірці ще один донеччанин й одна кримчанка) - у Донецькій області 6,05% голосів виборців, у Луганській 8,48%, у Криму 7,62%, у Севастополі 10,30%; а узяти ще й ПСПУ (№2 списку Володимир Марченко - донбасівець за народженням) - під 3% голосів по Донбасу та 4,10% у Криму й 6,64% у Севастополі, то одержимо дуже цікавий матеріал для теоретичних та практичних висновків.

Ба більше: на виборах 2007 року на Донеччині КПУ несподівано для багатьох стала лише третьою. Другою, набравши 8,03% голосів виборців, стала Соцпартія, яка успішно провалилася в загальнонаціональному масштабі.

Причина такого успіху? Про це чимало свого часу писалося: третій у списку - Володимир Бойко, Маріуполь, живе уособлення заводу імені Ілліча.

Іншими словами, у Донбасі за "своїх", "наших", "земляків" проголосувало близько 85% з числа виборців, які 30 вересня 2007 року прийшли на дільниці.

Тепер подивімося на Галичину. Там перед вели два мегаблоки - БЮТ (перше місце) і НУНС (друге місце). БЮТ у Львівській області набрав 50,38%, в Івано-Франківській - 50,67%, у Тернопільській - 51,57% голосів виборців. НУНС відповідно - 36,02%, 36,78% і 35,16%.

І при цьому у перших п'ятірках списків БЮТ і НУНС - жодного галичанина.

Ба більше: в першій десятці БЮТу лише один галичанин, та і той Віктор Пинзеник, який нині серед своїх краян сприймається радше як киянин.

У НУНС та сама картина: самотній Руслан Князевич у першій десятці (увага: не варто вважати буковинця Яценюка галичанином!). І лідери цих блоків, на відміну від "своїх" у ПР та КПУ, зовсім з інших регіонів.

Звісно, Віктор Ющенко в юності вчився у Тернополі, але наскільки це могло вплинути на те, щоб його вважали "місцевим"?

То що ж вплинуло на вибір галичан? "Галицька ідеологія", яку сповідували БЮТ та НУНС (попри всю строкатість останнього)?

Відкладімо трохи розгляд питання, а якою ж є ця ідеологія, і візьмімо до уваги інші статистичні дані, які дадуть нам певне підґрунтя саме для розмови про ідеологію.

Що таке Парламентська асамблея Ради Європи (ПАРЄ), освіченому читачеві не треба зайвий раз пояснювати. Як відомо, Україна делегує туди для роботи певне число народних депутатів пропорційно розмірам фракцій у Верховній Раді.

А вже у ПАРЄ депутати можуть вступити - залежно від своїх ідейних переконань - до тієї чи іншої групи європейських парламентаріїв (усього таких груп п'ять) або залишитися у числі незалежних представників.

Що ж маємо в цьому плані? Всі члени фракцій БЮТ та НУНС, які працюють у ПАРЄ, вступили до групи Європейської народної партії. А от члени фракції ПР розбрелися хто куди: двоє - у Групі європейських демократів, троє - в Альянсі лібералів і демократів Європи, четверо (включно, між іншим, із Віктором Януковичем-молодшим) - у Соціалістичній групі ПАРЄ...

Іншими словами, Партія регіонів перед лицем усієї Європи розписалася, що у неї відсутня політична ідеологія, здатна об'єднати її депутатів (а, значить, і членів та симпатиків) - навіть на рівні гасел.

Точніше, відсутня ідеологія з числа притаманних розвиненим суспільствам, бо ж трайбалізм у певному сенсі теж може вважатися певним ідеологічним конструктом.

А от БЮТ та НУНС бодай намагаються, бодай на рівні загальних гасел заявити про себе як про ідеологічні політичні сили, хоча насправді вони радше нагадують такі собі "машини для голосування" (в політичній науці описаний і такий різновид партій та міжпартійних блоків).

З іншого боку, сайт ПР виконаний російською та англійськими мовами, хоча там останнім часом з'явилося чимало (але меншість) матеріалів українською - на російській версії сайту, ясна річ. Це ідеологія? Так, але водночас це реверанс на адресу "земляків", котрі за звертання до них на вулиці: "Пане, а чи не могли б ви..." можуть без розмов елементарно зацідити тобі в зуби.

А тепер - про "галицьку ідеологію". Увага, цитата: "Ми, галичани, це не плем'я геніїв і героїв, але плем'я організованої пересічі. І в цьому наша сила. Наша роль служебна, і наше завдання помагати при раціональному оформленні ідей і починів багатої ними Східної України, Києва.

І хочемо чи ні - так бувало досі. Звідтіля приходили заплідні мислі. Досить пригадати вплив Шевченка на відродження Західної України; вплив Драгоманова на вище описану духову революцію під проводом Франка.

І в новіші часи ідеї українського монархізму подав Галичині придніпрянець Липинський, і проповідь націоналізму в західних землях зв'язана з особою придніпрянця Донцова. Галичина приймала ті ідеї, оформлювала їх, живучи духовно в їх тіні" - писав Микола Шлемкевич (один із найцікавіших українських професійних філософів і публіцистів, як на мене), в "Галичанстві" (1956).

До списку тих наддніпрянців і степовиків-південців, які у ХХ столітті творили "галицьку ідеологію", можна додати ще й Грушевського, Лесю Українку, Міхновського, Маланюка, Липу-молодшого, Ольжича, Телігу, Багряного, а у наші часи - Дзюбу, Чорновола-старшого, Світличного...

Іншими словами, ніякої специфічної галицької ідеології немає. Після Першої світової війни у цьому краї точиться боротьба різних європейських ідеологій. Ліві, праві, авторитарні, демократичні, тоталітарні, ліберальні - весь цей спектр був представлений у Галичині ще у 1920-х роках.

Але всі ці ідеології мали в своїй основі спільне - побудову Української соборної держави. Навіть місцеві комуністи прагнули цього, вбачаючи ідеал такої держави в УРСР. Тобто галицький виборець мислив і мислить сьогодні - добре чи погано, грамотно чи ні -  не місцевими, а загальнонаціональними категоріями.

А чи існує в Донбасі якась інша масова ідеологія, крім неосовєтських кліше з певним специфічним забарвленням - щодо "особливого характеру" регіону?

Але тут виходимо на гроно інших, не менш важливих, ніж попередні, проблем, які потребують свого спеціального розгляду.

Сергій Грабовський, для УП

Категория: Україна | Просмотров: 244 | Добавил: foto-uzh | Теги: Україна, Янукович | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]