РОДИННІ ТРАДИЦІЇ У СПАДОК - 11 Сентября 2009 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2009 » Сентябрь » 11 » РОДИННІ ТРАДИЦІЇ У СПАДОК
13:20
РОДИННІ ТРАДИЦІЇ У СПАДОК
Давно помічено: чим віддаленішими в часі стають події, люди, пов’язані з ними, тим значимішими вони видаються і ностальгійнішим стає спогад про них. У цьому вкотре переконуюся, згадуючи, як я після закінчення Алма-Атинського прикордонного училища проходив службу у Гродненському прикордонному загоні і зустрівся там з підполковником Олександром Івановичем Закурдаєвим. Він був начальником однієї з 23 застав, які дислокувалися на території тодішніх Білоруської і Литовської радянських республік. Але якої застави – імені Героя Радянського Союзу Віктора Усова! Саме тієї, воїни якої прийняли на себе перший удар фашистських військ на світанку 22 червня 1941 року і полягли смертю хоробрих...
Зрозуміло, що очолювати таку заставу довіряють людям обраним. Хоча цього аж ніяк не міг передбачити юнак-колгоспник з Вороніжчини Олександр Закурдаєв, якому на той трагічний день, коли воїни прийняли перший нерівний бій з ворогом, тільки виповнилося вісімнадцять. Тоді він на місцевому мітингу першим зголосився добровольцем на війну. Однак за велінням властей був мобілізований тільки восени у прикордонні війська. Пройшовши вишкіл на території Грузії, у складі 21-го прикордонного полку, відбув на фронт. Спочатку довелося охороняти тил, виловлювати ворожих диверсантів, шпигунів, при цьому не раз випадало опинятися під ворожим бомбардуванням. А влітку 1942 року полк відправили на передову. Прикордонники зайняли оборону під Ростовом і мужньо відбивали атаки противника. Тут, внаслідок розриву бомби, Олександр був контужений, засипаний землею, але друзі врятували його, переправили на протилежний берег Дону.
Три роки у боях на фронті провів воїн, стійко витримуючи всі випробування, знешкоджуючи, здебільшого ворожі десанти. Від Кубані до Кенігсберга проліг бойовий шлях полку і з ним його гідно долав єфрейтор Закурдаєв. Після війни, закінчивши училище, він став офіцером. Отож, вбачається певна закономірність у тому, що саме він, колишній фронтовик очолив іменну заставу і ми, молоді офіцери пізнішого, післявоєнного покоління, брали з нього приклад, прагнули рівнятися на нього.
12 років Олександр Закурдаєв командував заставою імені Віктора Усова, і всі ці роки вона була відмінною, не тільки кращим підрозділом у Червонопрапорному Західному прикордонному окрузі, а й у Прикордонних військах СРСР. Нелегко давався командирові цей успіх. Адже щороку змінювався особовий склад, доводилося починати все спочатку, навчаючи, виховуючи все нові й нові поповнення вартових кордону. Скільки людей пройшло школу Закурдаєва, скільки доль, характерів сформувалися, зміцніли...
У 1974 році за ініціативою начальника прикордонного загону, полковника Григорія Мойсеєнка кіностудія „Білорусьфільм” відзняла кінострічку „Застава імені Героя Радянського Союзу Віктора Усова”. Пам’ятаю, як митці у тісній співдружності з нами натхненно працювали над цим унікальним на той час твором. Мені випало також з іншими офіцерами неодноразово виїжджати з акторами на місця зйомок, на різні ділянки кордону. Фільм вийшов цікавим тим, що у ньому було вдало поєднано документальні історичні кадри з часів возз’єднання західнобілоруських земель з Білоруссю (1939 рік), встановлення нового кордону між СРСР і Польщею, кадри початку війни у червні 1941 року і сучасністю. А це – реальні тогочасні прикордонники, бойові розрахунки, заняття, виїзди по тривозі на затримання порушників тощо. У фільмі хвилювали кадри прикордонних ритуалів: наказ про заступання на охорону державного кордону, хвилина мовчання перед пам’ятником Героєві Радянського Союзу Віктору Усову. Логічно у сюжетну канву впліталося призначення заступником начальника застави старшого сина підполковника Закурдаєва Олександра. А наприкінці фільму батько передає йому командування підрозділом. Отака родинна естафета поколінь. Це було у 1974 році і відтоді до 1998-го Закурдаєв-старший ще попрацював у Гродненській обласній Раді.
Тимчасом, його справу продовжив ще молодший син Володимир, який кілька років служив у Мукачівському прикордонному загоні і ми нерідко зустрічалися, приятелювали. До речі, доля розпорядилася так, що у перші повоєнні роки, тобто з 1945 по 1948-й, його батькові випало також служити на Закарпатті, у Солотвинському прикордонному загоні. З ним тоді була пов’язана діяльність легендарного прикордонника, старшини Олександра Смоліна – прототипа героя відомої повісті Олександра Авдєєнка, якою свого часу всі зачитувалися, „Над Тисою”. Згодом за нею було знято однойменний фільм.
Торік я побував у Гродно, де зустрівся зі своїм давнім товаришем, підполковником у відставці, ветераном Західного прикордонного округу Володимиром Закурдаєвим. Зібралися ми за святковим столом з нагоди дня народження його матері Тамари Василівни. Як належить, щиро, по-дружньому спілкуючись, згадували прожите, рідних, друзів, побратимів по кордону і, насамперед, Олександра Івановича, який відійшов від нас назавжди у 2004 році. Згадували минуле, порівнювали з сьогочасним і було у цьому чимало позитивного, як і негативного, інколи щемливо-хвилюючого...
Ось, наприклад, згадали епізод, коли Саша одружувався. Грошей на ресторанне застілля не було. Тому весілля справляли у квартирі начальника застави. Було воно тихе, без музики. А тут ввечері якраз через заставу проїжджав начальник оперативно-військового відділу округу генерал-майор Андрєєв з начальником загону полковником Махасьовим і дещо здивований неприродною весільною тишею, всупереч тодішнім суворим правилам, розпорядився щодо музичного оформлення дійства і сам підняв чарку за здоров’я молодят.
Невблаганний час розмежовує нас, людей різних поколінь, можливо, до деякої міри роз’єднує й у сприйнятті реальностей, але, як на мене, непорушними залишаються єдність, взаєморозуміння, наші віддавна укладені традиції прикордонників. Тим паче такі, що підкріплені міцною родинністю, як це бачимо на прикладі Закурдаєвих.
Володимир БУЖАН,
підполковник Прикордонних військ у відставці,
член Національної спілки журналістів України.

PRESS-КАРПАТ

Категория: різне | Просмотров: 313 | Добавил: onok | Теги: прикордонники, Олександр Закурдаєв, родина, традиції | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]