На Закарпатті кінотеатри приватизували, фахівців розігнали - 12 Сентября 2009 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2009 » Сентябрь » 12 » На Закарпатті кінотеатри приватизували, фахівців розігнали
11:43
На Закарпатті кінотеатри приватизували, фахівців розігнали


На Закарпатті кінотеатри приватизували, фахівців розігнали12 вересня - День українського кіно. Зараз навіть важко уявити, що за радянських часів доходи від кіногалузі на Закарпатті були однією з найважливіших складових поповнення держбюджету і за розміром займали третє місце (!) після горілки та тютюну. Що ж нині у краї "світить" українському кіно?

Ще два роки тому на Закарпатті вся кінематографія підпорядковувалася такій структурі, як "Закарпаткіновідеопрокат". Її підрозділи діяли у кожному районі краю, мали розгалужену мережу.

Підпорядковувався “Закарпатвідеопрокат” управлінню внутрішньої політики ОДА. 2006-го держава припинила фінансування таких установ по всій Україні, чим спричинила їх зникнення. На Закарпатті деякі функції цієї структури перейшли до управління культури облдержадміністрації. Зараз українським кіно тут займається методист Надія Кондратенко.
Жінка розповідає, що нині в області більшість кінотеатрів ліквідовано, на балансі держави залишилися лише застарілі установи. Їх у краї налічується 31. Із них формально працюють 13, з яких справді діють лише чотири. Це – кінотеатр "Перемога" (Мукачеве), кінотеатр "Доміон" (Ужгород), кінобар "Європа" (Свалява) та кінотеатр "Мир" (Рахів).
Останній є яскравим прикладом, чи то рецептом того, як за нинішньої скрути виходити з безнадійної ситуації. Працівники колишньої районної кіновідеомережі не опустили рук і за власні кошти купили відеопроектор та створили пересувний міні-кінокомплекс. Тепер на Рахівщині кіно дивляться майже в кожному населеному пункті. А в районному кінотеатрі створено хороший відеозал, де демонструються художні та тематичні фільми. Причому адміністрація кінотеатру уклала прямі угоди з власниками авторських прав на ці фільми. Аби мати змогу це все фінансувати, частину кінотеатру, за погодженням із місцевим фондом держмайна, віддано в оренду.
Ще кілька років тому в обласному центрі діяв один із найбільших у краї кінотеатрів – "Ужгород". У відділі приватизації Ужгородської міськради повідомили, що цей "об’єкт" давно приватизовано. А минулого року його викупив трудовий колектив, який спершу створив господарське товариство ТОВ "Кінокомплекс "Ужгород" і взяв комплекс в оренду, а потім, за погодженням з ОДА, отримав першочергове право на викуп. Міська рада виставила свої умови: об’єкт має зберегти свій профіль і діяти. З останнім ніяк не складається. Управління майном міста раз на півроку-рік (законодавство цих термінів не врегульовує) перевіряє об’єкт на предмет дотримання умов приватизації. Наразі працівники відділу приватизації разом із юристом “заактували”, що заклад не функціонує і не використовується за призначенням. На початку цього тижня власникам надіслали листа, де повідомили, що у зв’язку з цим порушуватиметься питання про повернення об’єкта в комунальну власність міста і розірвання угоди купівлі-продажу. Наступним кроком стане позовна заява до суду. Отож найближчим часом тут кіно точно не буде…
Подібна ситуація з кінотеатрами майже в усіх райцентрах. Надія Кондратенко каже, що приватизовувати кінокомплекси дозволяється лише за умови збереження профілю споруди. Незважаючи на це та на спеціальні рекомендації місцевим органам влади з боку Міністерства культури про збереження кіномережі, в області майже ніде повністю не збережено профілю кінотеатрів.
“Причин зубожіння кіногалузі декілька, – розповідає Надія Кондратенко. – По-перше, нові фільми дорого коштують, а старі не мають попиту. Поодинокі приміщення, які місцева влада ще не встигла продати, аби прийняти глядачів, потребують капітального ремонту. По-друге, – навіть ті фільми, які залишилися у кінофонді Закарпаття, ми транслювати не можемо, бо всі вони – російською мовою. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 24 грудня 2007 року, усі без винятку фільми іноземного виробництва не можуть розповсюджуватися та публічно демонструватися на території України, якщо не дубльовані, не озвучені чи не субтитровані українською мовою.
Переклад одного середнього фільму на українську коштує 60 тисяч доларів. Можна собі уявити, скільки може коштувати сам так званий паспорт на право демонстрації фільму, який видає Державна служба кінематографа при Міністерстві культури. Навіть за фільм на DVD-диску, який ви збираєтеся публічно демонструвати, потрібно викласти 3000 гривень”.
Незважаючи на таку невтішну картину, Надія Кондратенко каже, що в Україні триває будівництво мегамаркетів із багатозальними кінотеатрами. Зростає валовий збір від кінопоказів: якщо за 2006 рік він становив близько 200 мільйонів гривень, то у 2007-му – вже 280 млн. грн. На Закарпатті ж доходи у 2006-му становили лише десяту частину середнього показника по Україні, тобто 883 тисячі, а в 2007-му – взагалі близько 500 тисяч. Якщо ж узяти показник забезпеченості закарпатців сучасними кінотеатрами на 100 тисяч населення, то він найнижчий у країні. У той же час в Україні кінотеатрів, у середньому, у 10 разів менше, ніж у європейських країнах…
Попри все, Надія Кондратенко впевнена у майбутньому українського кіно.
“Нам доведеться повертатися до відновлення кінотеатрів, – переконує методист управління культури. – Кіно – прибуткова галузь. Для цього Державна служба кінематографії вже розробила проект Закону України "Про загальнонаціональну програму розвитку національної кіноіндустрії на 2008-2012 роки". Програма передбачає створення у кожній області і в кожному районі України центру українського кіно, тобто добротного кінотеатру з хорошим кінофондом. Депутати не поспішають приймати цей законопроект, але, переконана, це рішення – на часі…”.
Поки ж, за словами керівника закарпатського кінофонду Анатолія Чередниченка, область має 20 тонн списаної кіноплівки і близько 2000 найменувань фільмів, придатних для показу. Але, знову ж таки, російською.
“Щоб почати нормально працювати, нам обов’язково треба поповнити кінофонд, – каже Анатолій Чередниченко. – Для цього потрібні чималі кошти, яких не маємо. Єдине, що можемо зробити для пропаганди кінематографії на Закарпатті, це – безкоштовний показ деяких стрічок на базі шкіл-інтернатів та демонстрація тематичних фільмів для студентів-художників”.

Опитування
Який ваш улюблений фільм?
Віра ЯКОВЕНКО, кінорежисер
Фільм "Кабаре" Боба Фоса. Дитяча безпосередність та невгамовна енергія Лайзи Мінеллі, бадьорість та іронічність музичних номерів, гротескне свавілля життя на тлі наближення фашизму – фільм глибокий і захоплюючий. Закладена у ньому енергія життя не може не передатися глядачеві.
Станіслав Курман, полковник СБУ
Коли спитали про улюблене кіно, одразу згадав “Сімнадцять миттєвостей весни”. Та в цьому фільмі робота розвідника дуже романтизована. А ось радянський фільм “ТАРС уповноважений заявити” (за сценарієм Юліана Семенова) я б наказовим порядком змусив подивитися всіх молодих співробітників СБУ. Там класично показано реальну роботу розвідки, контррозвідки, роботу спецслужб загалом.
Сучасні ж бойовики на кшталт російських “Ментів” – казки для дітей. Коли бачиш, як у кіно герої, розмахуючи посвідченнями, відкривають ногою двері банку чи кабінету високого керівника... На практиці нам іноді доводиться йти на загострення стосунків, щоб на якесь підприємство пропустили наших співробітників. Та, попри це, сучасні бойовики, як не дивно, популяризують роботу правоохоронних органів серед населення, хоча зовсім не цікаві професіоналам.


Павло Білецький, "Високий Замок"
Категория: Закарпаття | Просмотров: 315 | Добавил: foto-uzh | Теги: професіонали, приватизація, кінотеатр | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]