Хресна дорога Нашої України: або як націоналізувати Януковича - 22 Февраля 2010 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2010 » Февраль » 22 » Хресна дорога Нашої України: або як націоналізувати Януковича
17:21
Хресна дорога Нашої України: або як націоналізувати Януковича

Одним із ключових питань політичного сьогодення є питання парламентської коаліції.Даруйте за порівняння, але воно нагадує ситуацію з епідемією в Україні: з одного боку, можливо й цинічно гратися статистикою попередніх років, заявляючи, що проблема була завжди. Але й з другого боку, не чесно не визнавати, що на даний момент ми перейшли епідемічний поріг.

Тривалий процес прийняття рішень, характерний для української політики, як правило, дає можливість експертному середовищу досить детально проаналізувати ту чи іншу ситуацію, численні можливі варіанти розвитку подій, а також, зрештою, знову й знову повертатися до одного й того самого питання у зв'язку зі зміною (часом кардинальною) позицій сторін.

Тому в даному випадку пропонується розглянути проблему з нормативної точки зору, тобто брати дійсність і суб'єктів процесу як факт, але моделювати перебіг подій з позицій "як мало би бути" або "як слід зробити".

Гострота коаліційного питання в нинішніх умовах обумовлена тим, що саме вирішення питання парламентської більшості поставить остаточну крапку у виборчому процесі та накреслить майбутні контури українського політичного життя, хай можливо й у дещо грубій формі.

Вихідною точкою коаліціади є результати голосування у другому турі президентських виборів. Щоправда не у сенсі фальсифікацій абощо, а у беззаперечному висновку про те, що країна не отримала легітимного президента. Більше того, цей висновок однаковою мірою стосувався б і ситуації можливої перемоги Тимошенко.

Перемога Януковича криється в абсолютних цифрах, але страждає на вузькість географічного простору. Програш Тимошенко у відсотках компенсується кількісною перевагою регіонів країни.

Янукович стає президентом держави з апріорним статусом не українського глави держави. Тимошенко, хоч і покращує свої електоральні результати у другому турі, але навряд чи з чистою совістю може записати їх на свій власний рахунок: ці відсотки не стільки її визнання, скільки відлуння непримиренного "проти" щодо Януковича.

І завершує картину відверта криза громадянства, яка сповна проявилася на цих виборах.

Ще Арістотель зазначав, що визначальною характеристикою громадянина є його участь в управлінні. Натомість під час голосування у другому турі ми стали свідками, по-перше, небувалого абсентеїзму виборців, по-друге, високого відсотку абсолютно протестного електорату.

Все це, очевидно, лише підкреслює черговий розкол країни, обґрунтовує принципову не легітимність і обох кандидатів, і обраного президента. І де ж шукати серед цього хитросплетіння політичного протистояння гордіїв вузол, розрубавши який зможемо вивільнитися від перманентного розколу?

Усім, мабуть, добре відома з дитинства демонстрація основ фізики на двох магнітах, які при одному поєднанні відштовхуються, при іншому притягуються один до одного. Спробуємо застосувати цю модель до парламентських політичних сил і до коаліційної проблеми.

БЮТ і Партія регіонів безперечно є однополюсними, зокрема в політико-технологічному плані. І саме це їм завадило до сьогодні завершити процес політичного об'єднання в стінах парламенту. БЮТ і "Наша Україна" так само є однополюсними, але у світоглядно-ідеологічному плані - особливо сьогодні, коли лише на цій основі Тимошенко може формувати свою публічну позицію щодо Януковича.

Отже, такий альянс так само буде завжди нестабільним і взаємовідштовхуючим. Зрештою, "Наша Україна" і Партія регіонів - безперечно різнополюснікаталізувати політичну стабільність. магніти, що мають здатність притягуватися, а відтак - це єдина конфігурація, яка може

Можна вдатися і до іншої метафори.

Річ у тім, що Тимошенко - це своєрідна гераклітівська ріка: як в одну й ту саму в неї не можна вступити двічі. От і силкуються почергово то Партія регіонів, то НУНС перейти цей брід в очікуванні належного результату, а кожна спроба завершується нічим, бо опинившись на протилежному боці річки, кожен з них усвідомлює, що опинився не там, де планувалося.

Таким чином, Україна опиняється знову у ситуації наявності двох мегамоделей розвитку держави, які традиційно позначаються як модель "російської України" і модель "національної України".

З одного боку, кожна з них самодостатня як політична або абстрактно-інтелектуальна конструкція.

З другого - ані одна, ані друга не дає жодної позитивної перспективи для країни як єдиного цілого.

Адже їх самодостатність включає і такий елемент як наявність постійно діючого опонента в особі протилежної моделі, а відтак отримує замкнуте коло.

На практиці це означає, що пролонгація політичного союзу БЮТ і "Нашої України" на основі світоглядного та ідеологічного протистояння Партії регіонів буде автоматично живити модель і відповідну поведінку з іншого боку. А можливий союз БЮТ і Партії регіонів обеззброїть національно-демократичну модель.

Не слід забувати, що подібні спроби в минулому мають або антинаціональний (голосування БЮТ разом з регіонами щодо мовного питання), або антидемократичний характер (спільний проект Конституції).

Залишається третя можлива конфігурація. Безумовно, на перший погляд вона аж ніяк не вкладається у норми електоральної поведінки політичних сил, але це єдиний шлях живити не політичні міфи, а перспективу країни.

Це і є той гордіїв вузол, розрубавши який почнемо звільнятися від пут "двох Україн".

Новий світ середньовіччя поставав свого часу з величного краху Римської імперії. І відбувався цей процес у спосіб взаємопроникнення двох культур: патриції переймали імена варварських народів, варвари переселялися з лісових халуп до архітектурних шедеврів римського світу.

Щось подібне має відбутися і у нас. У ситуації перемоги Януковича не буде виходом ані в буквальному, ані в переносному значенні тікати за Збруч і оголошувати новітній ЗУНР, або, що ймовірніше, розпочати "національну" істерику на зразок істерики "антинаціональної" у Сєвєродонецьку.

Лише наявність політичного союзу Партії регіонів та "Нашої України" може створити умови не лише для політичної стабільності поточного моменту, а й стати початком кінця політичного міфу "двох Україн".

Можливо, це навіть хресна дорога "Нашої України" як політичної сили, однак її варто пройти заради чогось більшого аніж рейтинг партії та індивідуальна політична перспектива окремих дійових осіб.

Напрошується паралель з європейської історії культурного протистояння та народження загальноєвропейської ідентичності. Свого часу її формулу запропонував Мартін Бубер. "Я постаю перед Ти; стаючи Я, говорю я: "Ти"".

Тільки внутрішній імперіалізм національно-демократичного світогляду зможе не лише формально-юридично і політико-ідеологічно легітимізувати Януковича, а й створити своєрідну перешкоду радикалізації його "антинаціонального" Я. Така політична угода може вивести нарешті за межі політичної дискусії низку суперечливих питань, тим самим перекривши кисень "антиукраїнськості" нинішніх переможців.

Не слід забувати, що до певної міри навіть нинішня респектабельність Януковича і Партії регіонів значною мірою породжена атмосферою останніх п'яти років. Їх вдалося демократизувати, отже, так само можна й націоналізувати.

І, зрештою, на завершення. Без вирішення цього питання концептуально, навряд чи можна сподіватися, що ситуацію кардинально змінять дострокові вибори до парламенту.

Один з можливих варіантів - це принципова незмінність нинішньої ситуації. Другий варіант, який апелює до нових сил у парламенті, так само є більше черговим міфом, аніж якісним стрибком уперед: так звані "треті сили" можуть претендувати хіба що на додаткові важелі для традиційних терезів.

Олег Проценко, Центр політичного консалтингу

Категория: політика | Просмотров: 151 | Добавил: foto-uzh | Теги: Янукович, украина, политика, украинизация | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]