ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ "ЗОНИ" - 20 Сентября 2009 - Новини Закарпаття та Світу
Главная » 2009 » Сентябрь » 20 » ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ "ЗОНИ"
15:57
ЧЕРЕЗ ПРИЗМУ "ЗОНИ"
Ярослав Шуба, 1961 року народження, з вулиці Грушевського нашого обласного центру – представник покоління, на яке припали всі труднощі "перехідного періоду", пов’язані з боротьбою за нову Україну. Ще у 80-х він познайомився з патріотами нашої державності та проникся ідеєю незалежного існування України. На порозі Горбачовської перебудови до молодого закарпатця прийшло розуміння суті нової України без постійної присутності "старшого брата". Він узяв участь у загальноукраїнській очищаючій боротьбі, яка не оминула і Закарпаття. Знімали пам’ятник Леніну на Народній площі в Ужгороді, піднімали національний прапор над обласною радою, голодували, писали замість "Обласна рада" – "Обласна ЗРАДА". Ходили кругом тогочасного "Білого дому" з тривожним хвилюючим почуттям, що беруть участь у знищенні тоталітарного ладу в Україні. Я.І.Шубу ще при СРСР підпільно прийняли в Національну гвардію, що відійшла тоді, коли створили офіційну. Але не таку досконалу. На жаль...
– Дуже "розумно" зробили прокомуністичні власті, – сумно коментує Я.Шуба. – Це досі дається взнаки. Хто міг реально підтримувати свідому національну обстановку в державі, стали ізольованими від процесу державотворення. На перших порах ми в основному збиралися на Дністрі в своїх таборах. Робили походи берегами, ставили пам’ятні знаки, де загони ОУН-УПА воювали в складі армії Чупринки (Романа Шухевича).
НЕСПРАВЕДЛИВЕ ЗАСУДЖЕННЯ... "ЗОНА"
Вже відбулося повернення до батьківської хати, де найрідніших уже не було, пройшли перші кроки соціальної адаптації, але минуле не забувається. В 2000 році йому приписали вбивство замість самооборони після нападу на нього злочинця. Прибічники останнього виявилися багатшими. Посткомуністична міліція радісно відправила свого земляка за колючий дріт.
– Хто в цьому винен? – запитую.
– Розгул корупції в Ужгороді, що знищив віру багатьох моїх земляків у національну ідею, – відповідає Ярослав. – Ужгородський райсуд у Розівці поспішно, як за Сталіна, засудив мене. Добре, що на місці не розстріляли. Звичайно, з приходом нової влади справедливість почали відновлювати. І відпустили мене умовно достроково. Зараз починається справа про реабілітацію з притягненням винних за сваволю до відповідальності. Але наперед не хочу нічого говорити. "Зона" навчила обережності. Та й корупція ще не знищена. Тому й з амністіями в Україні тугувато: чим більше зеків, тим більше коштів виділяють, а з них щось завжди украдеш. Найбільші надії за весь час існування незалежної України в нас були на Помаранчеву революцію, зараз вони не згасли, рано чи пізно доб’ємося для України справжньої волі, справедливого ладу. Україна для нас – понад усе. Але свою владу використовують у своїх цілях правоохоронці Ужгорода. Нажаль після повернення із ув’язнення мені не давали прописатися в батьківській хаті, нападали, переслідували, встановили зовнішнє спостережння та прослуховування розмов. Досі не можу добитися законних прав на батьківський дім. Його просто хотіли б від мене відібрати за московськими сценаріями вісімдесятих років, коли малозабезпечених та соціально неадаптованих людей корумповані міліцейські та бандитські структури відправляли на той світ. Але я в своїй Україні доб’юся правди і покарання винних. 
СПОГАДИ ПРО ПОЧАТОК УВ’ЯЗНЕННЯ
Запитую його про життя в сучасних тюрмах. "Згадай, – кажу, – щоб так не мучило минуле на волі, когось з доброзичливих ужгородців, працівників правоохоронних органів нової формації."
– Перші враження, як я вже згадував, були просто фаталістичні. Сорок днів сидів у "етапці" – ізоляторі, так званому відстійнику для новоприбулих, звідки відправляють далі. Всі сорок днів голодували. На грунті дистрофії захворів пневмонією. Їсти не давали нічого взагалі. Деколи, раз на три дні, шматочок землянистого хліба, інколи замість нього гарячої води з комбікормом. Туберкульоз, що поширився від голоду, почав косити людей.
– Чому раніше тобі не вдавалося добитися правди?
– Через повну насильницьку ізоляцію. Цілих п’ять років я просидів без ухвали Закарпатського обласного суду про моє ув’язнення на руках. Прислали її тільки після Помаранчевої революції. Але ж оскаржувати в касаційному порядку можна було тільки впродовж півроку, а пройшло цілих п’ять. Такі створили у нас закони. Той проклятий апеляційний горе-суд тривав двадцять хвилин. Вирок був наперед віддрукований. Навіть конвой розгнівався: "Що вони роблять?!" Вийти з "зони", правий ти чи ні, без великих грошей не було можливим. Тому національно свідомі люди у "верхах" визволяли мене "за пом’якшенням вироку". Приїжджала і Уповноважена Верховної Ради з прав людини Ніна Карпачова, але попри її зусилля, визволення теж спочатку слабо йшло. Система наразі така, щоб ти нічого не міг зробити. Через це переживає значні труднощі наш Президент. У нас, приміром, начальник спецвідділу пан Борсук навмисно відмовлявся відправляти за призначенням мої папери. Не хочу, мовляв, і все тут.
"ТРИДЦЯТКА" – ВК №30
– Тут знаходився практично всі свої втрачені роки, – говорить ужгородець. – Це у Львові. Час пройшов у екстремальній боротьбі за виживання. Хто не мав підтримки з дому – міг загинути. Претендентами в покійники були в основному сироти. Харчування налагодили тільки після Майдану... Роботи на всіх не вистачало. За неї не платили, як правило, нічого. Ходили на неї, щоб просто не зійти з розуму в замкненому просторі. Перші три роки працював у промзоні. Зароблені гроші нам відкладали на рахунок. Потім з рахунків подвійна бухгалтерія вкрала все. "Тридцятка" була поділена на локальні зони з двоповерховими бараками. В іншу локальну зону ти зайти не міг – заборонялося. ВК №30 поділили на "локальну зону робочих", "локальну зону порушників" і "просто локалку", де "дах" їде від "пустої відсидки". Сходило з розуму багато. Часто привозили явно божевільних, яких невідомо хто умудрився посадити. Вони ж пояснити нічого не могли. В 2000-2003 роках була страшна голодовка. Нам взагалі не давали їсти як належить. Померлим писали "від ліхтаря" діагнози. За щастя було, коли вловили і з’їли кота – свіжина. Дехто втратив гідність. Слабохарактерні тайкома копирсалися в наших бідних смітниках, їли тоненькі лушпайки з картоплі. Їх за це "опускали". Тодішній прогресивний начальник пан Гула дав дозвіл, щоб у "зону" запускали будь-що їстівне. Як міський депутат Львова, він на одній із сесій сказав, що зараз відчинить браму, якщо не відновлять поставки харчування. Це подіяло. Стало легше.
– "Зони" все більше відкриваються для гласності, родинність у правоохоронних органах оголошується все більше ганебною, наяву бачимо чимало страшних фактів. Чи відповідають вони дійсності?
– Мало ще показують. На превеликий жаль усе дійшло до крайнощів, реальність в дечому переплюнула німецький фашизм. Беззаконня в нас дійшло до того, що була камера тортур зі спеціальними пристроями. Там "відтягувалися" в садизмі, калічили й нищили людей антинаціональні міліціонери-злочинці. Наїжджав тренуватися на людях ОМОН. Убивали майже всіх, хто потрапляв у ШІЗО – штрафний ізолятор. Убивці думали, що інформація про це не виходить. Виходила! Цей жах припинила великою мірою Помаранчева революція. На щастя! Після неї в "зоні" три дні тиша стояла. Тільки прапорщики пересувалися переляканими перебіжками. Наразі принаймні видається така пайка, що можна вижити тим, хто не має на волі родичів. Передачам, утім, чинять, за останніми даними, перепони. Заплати, мовляв, то й дозволимо. На жаль, ще діють згубні залишки старої системи. Прокурору, наприклад, скаржитися на свого наглядача – то ще гірше собі робити. Ходити можна вже у своєму одязі, постільну білизну замовляти. Почали й "гуманітарку" завозити. Хоч попервах могли привезти вантаж жіночих ліфчиків, іншої білизни. Побільшало наркоманів в останні роки, що свідчило про деградацію України.
* * *
Я.Шуба почав боротьбу за реабілітацію.
– Щасти тобі, Ярославе, хоч і втрачено роки... Що тебе буде підтримувати, чи не озлився ти на все і всіх?
– Не озлився, не переживайте. А живить мене надія на нову Україну. У цьому перша заслуга Майдану. 
ВІКТОР ДИКТОР


Категория: Закарпаття | Просмотров: 267 | Добавил: onok | Теги: вязниця, Ярослав Шуба, Закарпаття, ужгород, боротьба | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
Добавлять комментарии могут только зарегистрированные пользователи.
[ Регистрация | Вход ]